28 жовтня 2025 року у Запоріжжі відбулася презентація нової поетичної книги Любові Геньби «Послання з невідомості». Книга видана при підтримці Запорізької міської ради, у видавництві Статус м. Запоріжжя, в межах реалізації Програми забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя м.Запоріжжя на 2024-2030 роки.
“Книга «Послання з невідомості» – це хроніка болю, мужності та незламності, вилита в словах. Вона є грізним художнім документом своєї епохи, де особисте «я» ліричної героїні нерозривно зливається з колективним «ми» цілого народу.
Як поетичний маніфест вкарбовую у вічність рядки:
“Я тебе У,країно, вимірюю віршами, що солдатами в полі стоять”, – написала поетка на своїй сторінці.
Україна в огні
Все у світі моїм
вже давно відбулося,
Та вже й світ покотився за світ.
Оглядаюсь, а кров запеклась на покосах,
Не минуло відтоді сто літ.
Все лишилося вчора в красивих уборах,
Розміняли і нас на мідяк.
Йду стернею життя,
як Вкраїна нескорена,
Битим шляхом сную, як варнак.
А над шляхом отим
шарудять воріженьки,
Схожі всі як один на одне…
Це тепер віч-на-віч
пострічатись з Довженком,
Розпитать про сумне і страшне.
Не минуло і нас – і таке почалося:
Україна в огні, Україна в борні,
Україна над прірвою ходить і досі
У розпеченій долі страшній.
І стоять на гарячій землі запороги,
Світлі воїни – проти війни,
Вчора кращі пішли
аж за вічність до Бога,
Страх лишивши тепер не страшним
Інші йдуть у ліси
та ховаються в нори,
Інші іншими так і минуть.
Україна живе у борні та нескорена,
Україна – це та, ким живуть.
І не буде тому ні прощення, ні тиші,
У якій перебуть, переждать…
Я тебе, Україно, вимірюю віршами,
Що солдатами в полі стоять.
Три роки з війною
Я не була на війні.
Що я знаю про неї?
…Тільки летіли шахеди,
падали в мою ніч,
З Богом тоді стояла коло землі моєї,
Разом ішла із синами
на сьогоднішню січ.
Ніч була темна й холодна,
ніч була теж не наша,
Кулі шмигали голодні, де б кого наздогнать.
Поле чекало мінне обраних і безстрашних,
Перші ішли, я за ними, щоб їх оберігать.
Наступи і атаки…
Всі посадки сходила,
Я ж їх з дитинства знаю, я ж тут завжди своя.
Посеред світу чорного, якщо зоря летіла,
Серце тоді спинялось, бо там кровинка моя.
Там, у сирім підвалі, де не могли зігрітись,
Де обірвали струни нам на стовпах усіх,
Зморені наші душі ще світлячками світять,
Я ще живу із вами, просто одна із всіх.
Там, у сирім підвалі, де не могли зігрітись,
Де обірвали струни нам на стовпах усіх,
Зморені наші душі ще світлячками світять,
Я ще живу із вами, просто одна із всіх.
Тихо дивлюсь у безодню, поміж пеклом і раєм,
Там, де дітей красивих всі імена стоять,
Ні, про цей біль нестерпний все достеменно знаю,
Знову на нуль під ранок – перша піду я.
Присутня на презентації Наталия Лукаш, вчителька історії з Гуляйполя, привітала поетку: “Збірка чудова, вірші щемливі, проймають до глибини душі! Творчого Вам натхнення, міцного здоров’я! Бажаю щоб вірші писались скоріше вдома, не на чужині і про перемогу, про мир!!!”
І колега Віра Шмига написала побажання: “Хай наступна збірка буде про мир”.
