Багатьом вже відомо, що в Запоріжжі відбувся дводенний форум сучасного мистецтва «Тарасов Парк». В межах цього форуму глядачі мали чудову змогу ознайомитися із виставами Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва. Харків′яни відпрацювали на сцені Запорізького академічного обласного театру юного глядача.
Їхній унікальний колектив привіз до нас «Вертеп», музичний перформанс, створений спільно із Львівським обласним академічним театром ляльок, і виставу «Жираф Монс», за казкою харківського автора Олега Михайлова.
Мені пощастило побачити ці вистави. Відзначу, що публіка дуже тепло зустріла наших гостей, їх вітали стоячи, дарували квіти і солодощі, голосно аплодували.
Хоча під час перегляду «Вертепу» дві жінки, які сиділи біля мене, не додивилися музичний перформанс до кінця й вийшли із зали, щось стиха говорячи про побачене. Вони так і не повернулися на свої місця. Пізніше я довідалася, що театр подібна реакції на виставу не здивувала. Театр був до цього готовий.
У кулуарах після переглядів точилося багато розмов і неформальних обговорень побаченого. Під час тих обговорень зачіпалися дуже цікав питання. Говорили про особливе виховання публіки, рівень сприйняття вистави, депресивні настрої, особливості гри драматичних акторів і акторів-лялькарів.
От чому за поясненнями і коментарями я звернулася до професіоналів, які теж бачили вистави наших гостей з Харкова. Ці професіонали працюють у Запорізькому обласному академічному театрі ляльок і знайомі із творчою манерою харків′ян.
Але спочатку короткий зміст вистав, знайдений на сайті харківського театру:
«У часи Ірода і споконвічно… Так сталося, що зараз знову настав час Ірода. Вертеп сьогодні звучить особливо актуально та пронизливо в Україні, де йде війна, де ми маємо врятувати кожне немовля. Ми пропонуємо не канонічний Вертеп, а скоріше експериментальне прочитання вічного сюжету засобами театру предметів та незвичної театральної ляльки».
«Жираф Монс» — вистава за казкою Олега Михайлова. В цьому творі в казковій алегоричній формі через досвід війни проходить Жираф, який мешкає у харківському зоопарку в часи Другої світової війни… Звісно, історія Жирафа Монса – це погляд на війну очима дитини, яка по-своєму сприймає світ, переживає страх та самотність. Але це дуже делікатна розмова, яка адресована і дітям, і дорослим. Про війну, про співчуття та підтримку».
Олег ЛУБЕНЕЦЬ, головний режисер Запорізького академічного обласного театру ляльок 
Про сприйняття побаченого
Перші враження від витвору мистецтва не завжди бувають вірними. Треба вміти спитати себе, що це, для чого, чому має саме такий вигляд, і прийняти правила гри. Коли ти зрештою зрозумієш, чому так, тоді ти приймеш правила гри і опинишся на одній хвилі з акторами, із тим, що вони пропонують публіці.
До речі, діти, на відміну від дорослих, майже моментально приймають правила гри і співіснують з дійством на сцені. Вони просто вірять у те, що бачать, і тому все розуміють.
Людина каже, що їй не подобається, і йде із зали тоді, коли чогось не розуміє. Мабуть, треба було досидіти до кінця, додивитися виставу, може б, тоді все стало зрозумілим і навіть сподобалося.
Про вихованість і виховання публіки
І отут виникає питання про те, що треба виховувати свою публіку в естетиці театру і підтягувати до свого рівня, а глядачеві підіймати свою внутрішню культуру. В Харкові виховано свого глядача, там глядач уже все розуміє. Звідсіля і відповідний рівень сприйняття побаченого. Ті дві жінки, що пішли з вистави, чогось не зрозуміли та, мабуть, і не схотіли зрозуміти. То є їхній рівень…
Щоб зрозуміти саме цей «Вертеп», треба розуміти систему символів і знаків. А режисерка Оксана Дмітрієва дуже полюбляє символізм. Додайте до режисерського бачення вихованість, освіченість, досвідченість глядача – і зрештою все стає зрозумілим.
Стосовно вислову «…де ж тут театр ляльок?», то це питання від необізнаності. Театр ляльок – не обов′язково тільки ляльки — тростинні, маріонетки тощо, коли актор за ширмою і його не видно. Театр ляльок прогресує, набуває нових форм, виходить на нові рівні. Це ляльки різних систем, котрі можуть співіснувати в одній виставі, оживлені предмети, гра у «живому плані», маски, костюми, деталі костюмів і декорацій.
Це все ми побачимо у «Вертепі» харківського театру ляльок.
Про депресивність
Я розумію, чому хтось міг таке сказати, бо вистава асоціюється із нашим сьогоденням. Може, той глядач хотів побачити інший вертеп? У Різдвяному Вертепі є біблійно — історичні сюжети і є побутове дійство. Воно має більш обрядову, святкову, жартівливу форму, а в харків′ян йдеться про наше сьогодення, в тій атмосфері, яка існує наразі, при наймі в зонах, наближених до бойових дій, яким є і Харків.
Побачена вистава спонукає замислюватися, а не просто розважатися. Це і є високе мистецтво.
Наведу гарний вислів Генрі Форда про те, що немає хороших і поганих автомобілів. Є просто автомобілі різного класу.
Когось влаштовує запорожець, когось мерседес. Хтось прагне бездумних розваг, а когось притягує філософія.
Стосовно акторської гри
Вважаю, що актор театру ляльок більш багатогранний, ніж актор театру драми. Пам’ятаю, що під час навчання в інституті майбутні режисери драмтеатрів здебільшого полюбляли брати у свої режисерські роботи студентів з «лялькової» кафедри. Багато акторів-лялькарів працюють у театрах драми, в кіно і на телебаченні, навіть у цирку, а от навпаки буває дуже рідко. Знаю з власного досвіду.
Вистава «Жираф Монс»
Цю виставу я дивився вперше і про неї, як і про саму казку, нічого не знав. Коли на самому початку почув про камені з неба, одразу зрозумів, що йдеться про війну.
Ляльки і декорації у виставі вражають. Великі ляльки створено з дерева. Наприклад, в птаха є одна-єдина металева деталь – шуруп, все інше дерево. І вона не просто дерев’яна чурка, вона повністю механізована, працює кожен суглоб!
Маленькі ляльки, як і декорації, металеві, мов чеканка, із іржавого заліза, але вони пречудові.
Видно, що виставу було створено для камерної сцени, декорації також розраховані на камерний простір, коли глядачі знаходяться зовсім поруч. А на більш великій сцені роздивитися дрібні нюанси допомагає професійне світло.
Щоб створити подібне у нашому театрі, треба багато складових, яких нам не завжди вистачає, особливо наразі.
Взагалі я дуже радий, що запорізькі глядачі побачили роботи цього високопрофесійного колективу і отримали уяву про роботу сучасного театру ляльок.
Ми ж будемо вдосконалюватися і прогресувати, бо досконалості немає меж!
Яна КОЗАК, актриса, режисерка Запорізького театру ляльок.
«Я подивилася виставу «Жираф Монс», тому буду говорити саме про неї. Вистава мені сподобалася. Хочу відзначити високопрофесійну роботу режисери Оксани Дмітрієвої і художника Костянтина Зоркіна.
Артисти ляльками чудово володіють, хоча ляльки дуже складні. Відчувається, що була проведена велика робота режисера з артистами.
Але в тих, хто завітав до нас на гастролі, мабуть, ще обмаль досвіду театральної гри. Той досвід їм дуже згодився б, щоб створити образи більш високого психологічного рівня.
Якби тут працювали представники старшого акторського покоління, глядач побачив би зовсім іншу виставу. Та всі ми колись були початківцями, а вже потім напрацьовували акторську техніку.
У виставі застосовано дуже складну, але вдалу систему ляльок. За це великий уклін художнику. Бо якщо художник зробить вдалу ляльку, то успіх виставі забезпечено, адже лялька – наш головний робочий інструмент.
«Жираф Монс» скоріш за все фестивальна вистава із дуже непростою темою. Головна ідея вистави, на мій погляд, полягає в тому, що війна — це велика трагедія, під час якої страждають люди. Війни не повинно бути. Я зрозуміла побачене саме так.
Таку ідею легше донести через образи тварин, адже тварини беззахисні і повністю залежать від людини. Також через образи тварин ту ідею легко сприйматиме будь-який глядач.
Я бачила багато вистав цього театру, в них грали актори дуже високого професійного рівня, рівня столичного драматичного театру. В мене є із чим порівнювати. Знаючи, який це театр, я очікувала трохи більшого. Але й те, що побачила, теж дуже добре».
Після вистави «Жираф Монс» у фоє театру можна було придбати креативно оформлені видання казки Олега Михайлова. Сам автор стояв неподалік від мене і роздавав автографи усім бажаючим. Він дуже приязно спілкувався із малечею і дорослими.
Потім Олег Михайлов розповів зацікавленим, що в основу його казки покладено історичні факти, які перетворилися у Харкові на легенди.
Під час Другої світової війни постраждав міський зоопарк. Три мавпочки ховалися у будинку поблизу, у іншому будинку опинився жираф, і мешканці його доглядали.
Фашисти таки вбили жирафа, харків′яни його поховали, не стали їсти, хоча й голодували. Це ж був їхній друг…
Я запитала в Олега, чи задоволений він тим, як героїв його казки втілено на сцені. Автор сказав, що на таке питання важкувато відповісти однозначно. Головне — вистава за його казкою існує, але слід пам′ятати, що твір з літературного виміру перейшов у зовсім інший творчий вимір, вимір театру ляльок, і це, звичайно, слід враховувати.
Галина СОЛОВЙОВА
