Булава XV століття, яку знайшли під час міжнародної археологічної експедиції «Фортеця Тягинь» у 2021 році на Херсонщині, відтепер має репліку. Її виготовив херсонський коваль та реконструктор козацької доби Михайло Запорожець. Оригінал експонату зберігається у Київському обласному археологічному музеї.
“Знайдена булава – найдавніша на всьому північному Причорномор’ї, офіційно знайдений артефакт. Вона має дуже велике значення як для історії, так і для взагалі розуміння і відчуття нашого коріння. Найближчу до неї археологічну знахідку, з початку XVI століття, знайшли на Черкащині. Інші – датуються пізнішим часом”, – розповіла голова правління ХМГО «Культурний центр Україна-Литва» та менеджерка експедиції Наталя Бімбірайте в репортажі https://suspilne.media/kherson/943095-koval-z-hersona-vigotoviv-repliku-bulavi-xv-stolitta-znajdenoi-pid-cas-arheologicnoi-ekspedicii-forteca-tagin/
Серед учасників археологічної роботи на Тягині – й друзі Запоріжжя, представники Новокаховського товариства охорони культурної спадщини Тетяна та Ліза Євсеєви. І наш запорізький краєзнавець, автор публікацій в газеті «МИГ» Юрій Вілінов.
Дізнавшись про те, що знахідка булави від час розкопок отримала продовження, він розповів про обставини події:
“Це було влітку 2021 року: під час сьомої і останньої до повномасштабної війни археологічної експедиції на літовській фортеці Тягинь.
Всі експедиції проводились за відкритими листами* професорки Інституту археології Академії наук України Світлани Олександровни Біляєвої.
Село Тягинка, біля якого знаходилась фортеця, розташоване за 30 кілометрів від Херсону, з першого дня повномасштабного вторгнення потрапило під окупацію. У листопаді 2022-го була звільнена, та досі знаходиться поблизу лінії фронту. Тому археологічні роботи нині не ведуться.
Я брав участь у всіх семи експедиціях, а під час Тягині-2021 виконував обов’язки лаборанта – або старшого лаборанта, коли мені надавали помічників.
Розкопки велися в надбрамній вежі. За кілька днів до того було знайдено будівельний камінь-вапняк із геральдичним знаком приблизно 30 сантиметрів заввишки.
31 липня археолог Олег Однороженко попередньо визначив його, як знак когось із Корибутовичів – сподвижників Великого Литовського князя Вітовта.
Вранці 1 серпня в квадраті 8 на глибині 0,8 метрів було знайдено навершя булави. Булава – це одночасно і зброя, і знак влади була доручена мені – на збереження. Я по телефону консультувався зі спеціалістами з реставрації Сергієм Шишковим і Валерієм Нефьодовим. Останній – дипломований спеціаліст з реставрації саме виробів з чорного металу.
Оскільки запропоновані ними дії були досить складними для умов експедиції [наприклад, треба було вимочувати булаву в дистильованій воді], ми вирішили за доречне зберігати її в умовах, в яких вона пролежала шість століть. Тобто у вологому ґрунті з того ж самого місця, з того самого квадрату розкопу, де вона була знайдена.
Майже одразу виникли суперечки: може це не булава, а навершя, тобто яблуко – від меча? Тих самих часів. Князь Вітовт помер у 1430-му, події на Тягині відбувалися за його життя.
Булава – умовний шар, скоріше схожий на грушу, складної конструкції. А мечі мають схожу штуку за навершя. Мабуть, за цією самою технологією вони і робилися. Тому почалися припущення – може, це і є яблуко меча.
В чому секрет?
Меч має мати центр ваги. І щоб він його мав, його лезо врівноважується саме цим яблуком. Іноді вони були величезні, чи не до 400 грамів… Саме в той час вони були приблизно такими, як наша знахідка…
Наступного дня, 2 серпня, в тому ж розкопі було найдено рурочку [трубочку] – продовження булави. Так ось, коли з’явилась з розкопу ця рурочка, тобто трубка, довжиною сантиметрів десять, і ми побачили, що вона майже точно припадає по зламу, навіть попри те, що майже 600 років булава пробула в землі. Отже, версія меча відпадала.
Фортеця заснована при Вітовті. Вітовт помер 30 жовтня [вісім днів у даті – різниця з нашим стилем нині] 1430 року. Помер, до речі, дуже старим, було йому десь під 80 років.
Ящик з грунтами та булавою зберігався у лабораторному наметі.
Я охоче показував усім знак Корибутовичів. А булаву, щоб її не чіпати, показував тільки на фотографіях, шоб не порушити її стан.
Подальша доля експоната та його реставрації відома мені з відкритих джерел.
Побачивши роботу коваля, я здивувався, бо не думав, що рурочка така довга, вважав, що продовженням приблизно десятисантиметрової рурочки має бути дерев’яна ручка…”
Таким чином знаємо тепер, як був знайдений та чиєю увагою та зваженістю збережений артефакт середньовіччя.
І можемо тільки здогадуватися, скільки тайн нашої історії залишається наразі недоступними – через війну.
Тягинка
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та з відкритих джерел
* В археології «відкритий лист» – це спеціальний кваліфікаційний документ, установленого зразка, що визначає фаховий рівень дослідника і дає право на проведення досліджень археологічної спадщини. Відкритий лист є обов’язковою умовою для отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони тощо.
