Як і інші учасники триденної події у ЦКП «Титан» – прем’єри «Як то сталось, що все склалось?» від Дім актора та Театр танцю, 28, 29 і 30 червня, – ми чекали на зворотній зв’язок…
Бо кожен, хто у ці три дні потріпив на це новий для запорізької сцени формат вистави, під час дії занотовував свої відчуття та думки в анкеті: зручні інструменти для цього ми отримали перед тим, разом із як піднятися на сцену разом із Тетяною Тізенберг, головною балетмейстеркою у Дім актора, та іншими організаторами події…
Так-так, під час вистави із восьми частин кожен глядач не просто перебував на сцені, а й кочував з локації на локацію, вражено оглядаючи новий світ сцени довкола себе.
Перший вихід артистів, які по периметру чотирикутника, де стояли ошелешені глядачі, почав стрімко формувати експресивну сутність вистави. Рух та музика, вихоплені стоп-кадром обличчя артистів, світло та темінь – складові вистави вимагали слів розуміння, глядачі зітхали, зойкали та записували…
Шість частин вистави були соло чи дуетами артистів по невеликих локаціях, на які була розділена сцена.
Дві частини стали моментами самозанурення.
Завершальний танець-акорд мало не відібрав мову у глядачів… Та оговтавшись, я записала розірвані на шмаття думки, непов’язані між собою слова: “Фінал: мобілізація, війна, розгубленість, розуміння, перемога…”
По закінченні, спускаючись зі сцени, ми віддали свої листочки із записами організаторам. Весь наш трекінг сценою з локації до локації, був, до речі, чудово ними керований. Вони дивились на наші розпашілі обличчя із розумінням.
І ось минулого тижня я отримала листа:
“Вітаю, любий глядачу! 30 червня ти відвідав виставу-експеримент «Як то сталось, що все склалось?», став її частиною і співтворцем. Й ось картинка в тебе! Нижче є посилання на неї – відкривай, зберігай.
…Якщо тобі цікаво, яку виставу ти створиш наступного разу, чекаємо тебе на показах у новому сезоні. Безмежна вдячність за твою виставу! https://drive.google.com/file/d/17fhTc53sqYMY4UXHa3N_0-EAxzcbIFRQ/view?usp=drive_link Також хочемо поділитися інформацією щодо самої вистави. Гіпотезою цього експерименту було те, що образ, який складається в кожного, хто дивиться на одне і те саме дійство, є індивідуальним та створюється тут і зараз: з поточного стану, досвіду, обставин, настрою. Завдяки глядачам та їхнім відгукам гіпотезу було підтверджено. Зараз вже могли змінитися думки відносно побаченого, почутого, відчутого в той день, бо саме про постійні зміни у сприйнятті і відсутність чогось сталого в цьому світі говорить цей мистецький твір. Декого це могло спонукати до діалогу з собою, хтось почне цей діалог після того, як отримає картину образу своєї вистави. Наголошуємо, що цей образ не визначає тебе особисто, а є лише приводом для рефлексії від побаченого, почутого, відчутого у визначений день, у визначеному місці, в обставинах, які склались, з людьми, які були поряд.
Як же з’явилась картинка образу вистави: 1. 30 червня виставу побачили 64 глядачі.
2. Усі опитувальники було опрацьовано і переведено в текстовий файл.
3. Створено алгоритм запиту для генерації картинки у ШІ. Стиль генерації – акварель, композиція – абстрактна.
4. Для кожного глядача ШІ згенерував десять картинок. За допомогою рандомайзеру з десяти обрана одна, яку глядач отримав…”
Тож, саме із моїх слів-асоціацій утворилася картинка образу вистави.
Слова утаємничу, а картинку хочу показати:
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА