У маленьких містах – і в Запорізькій області, і на моїй рідній Херсонщині – велосипед був доречніший за авто.
Обладнаний руками хазяїна-умільця, був здатний перевезти на дачу чи на риболовлю безліч потрібних речей. Та й як мінімум – ще одного пасажира. У Новій Каховці відчайдухи возили на велосипеді всю родину, жінку та зо двоє дітей. До першого міліціонера…
Служив такий транспорт довго, передавався у спадок.
Тож, велосипед біля однієї з запорізьких багатоповерхівок спочатку видався саме таким, універсальним транспортом – із двома корзинками, з гілочками на розтопку та горщиками для чогось потрібного.
Та роздивившись на стан коліс… зрозуміло стає, що цей транспорт вже нікуди не поїде, нікого не повезе.
Це вже пам’ятник запорізьких дворів: увічнений велосипед нашого дитинства, молодості наших батьків. А в горщиках посадимо квіти.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
