У грудні минулого року українські журналісти на запрошення Польської організації туристичної побували у Низьких Бескидах – місцевості на кордоні Польщі, України та Словаччини, де збережені згадки про життя лемків та де ми мали можливість побачити шанобливий приклад меморіалізації пам’яті про загиблих у війні.
Тільки-но опинившись на території мирного Перемишльського повіту, ми насправді потрапили туди, де 110 років тому точилися криваві бої Першої світової війни.
Зовні Перемишль не мав ніяких втрат свого архітектурного розмаїття. Свідками вікової давнини стали інші споруди.
Перше враження – це форт Salis Soglio, заради якого нам довелося повернутися майже на кордон з Україною.
Побудований у 1882-1886 роках Salis Soglio – це залишок зовнішнього кільця укріплень, один із 42-х артилерійських фортів Перемишльської фортеці. Нині це туристичний об’єкт, зразок оборонної архітектури Європи [третя за значенням фортеця після Антверпена та Вердена].
Під час боїв Першої світової Salis Soglio був частково зруйнований. Та збереглися муровані ворота форту, казарми з казематами, навіть клозети. Форт має сторінку на фейсбуці, де публікують свої враження та фото відвідувачі:
https://www.facebook.com/pages/Fort%20I%20%22Salis-Soglio%22/264691587053742/
І Перемишльська фортеця, і форт Salis Soglio зазнали пошкоджень під час Горлицької битви у 1915-му. Німецьке командування вирішило атакувати російську армію такою силою, щоб змусити Росію вийти з Галичини. Заради цього були зібрані численні підрозділи з інших фронтів, і цією перевагою людей та зброї 2-5 травня 1915 року російський фронт був перерваний під Горлицею. Битва стала переломною. Російська армія більше ніколи не загрожувала центру Австро-Угорської монархії і навіть не наближалася до теренів Низьких Бескидів.
Під час боїв були знищені прилеглі міста та села – разом із церквами, будинками та промисловими підприємствами.
Найкровопролитніші бої точилися на околицях і в самому місті Горлиці. У Горліцькій битві загинуло близько 20 тисяч вояків обох воюючих сторін. Загиблих залишали на полях битв або ховали в неглибоких імпровізованих могилах.
Для того, щоб упорядкувати місця битв та гідно поховати померлих вояків, при Військовому міністерстві Австрії у листопаді 1915 року було створено Департамент військових могил у Кракові. Це окрема частина австро-угорської армії, яка до 1918 року займалася будівництвом понад 400 військових цвинтарів Західної Галичини. Художній відділ Департаменту очолив австрійський архітектор Ганс Майр.
Територія була поділена на так звані цвинтарні райони. І 54 горлицькі некрополі стали унікальним зразком цвинтарного будівництва в Європі, і кожен з них є архітектурним витвором мистецтва.
31 кладовище спроєктував словацький архітектор Душан Юрковіч. Це були одні з найкрасивіших цвинтарів Західної Галичини: завдяки розмаїттю архітектурних форм, уважності до найменших деталей, так і завдяки своєму розташуванню в живописних Низьких Бескидах. Основним будівельним матеріалом цих кладовищ було дерево та натуральний камінь.
“На бойових кладовищах у Горлицях поховані вояки трьох армій, які тут воювали, у тому числі солдати Австрії, Польщі, Німеччини, Росії, Угорщини, Чехії, Сербії, Боснії, Словаччини, України. Особливо трагічною була доля поляків, які були мобілізовані в три окупаційні армії і часто воювали один проти одного, – пише https://www.gorlice.pl/pl/330/0/szlak-cmentarzy-z-i-wojny-swiatowej.html – На будівництві кладовищ були задіяні полонені російські та італійські полонені. Росіяни працювали на ексгумації тіл, а також були зайняті в столярах, тоді як італійці працювали в основному як каменярі та скульптори”.
Творці польських кладовищ
Душан Юркович (1868-1947) – один із найвидатніших словацьких архітекторів, випускник Віденської школи мистецтв, культурний і громадський діяч.
Ганс Майр (1877-1918) – військовий, архітектор і інженер-будівельник. Освіту здобув у Відні, там збереглося кілька будівель його авторства. Художній керівник протягом усього періоду діяльності Відділу військових могил.
***
Ми побачили декілька військових цвинтарів. Вони збережені та доглянуті.
Багато з них оздоблені релігійними спорудами, сплановані доріжки, кам’яні сходи, лави.
Цвинтар №60 на головній дорозі Горліце-Конечна спроєктував Душан Юркович. На цвинтарі поховано 174 солдати австрійської армії, з них 36 невідомі.
У центрі – дерев’яний вівтар, на якому височіє копія Ченстоховської Богоматері. 
Побачили ми й найбільший цвинтар на Горлицькому краю – №123. Створювали його польський скульптор Ян Щепковский и архитектор Душан Юркович. Поховані тут здебільшого поляки, а також 909 австро-угорських, 65 німецьких і 212 російських солдатів. На цвинтарі також є могили, приналежність яких не встановлена.
Особистісно та доречно виглядають пам’ятні знаки. Ці меморіали стають частиною пейзажів, тут можна відчути одночасно трагедію ранньої смерті та бачити, що поховання стало пошаною. Немає портретів загиблих, та є імена, національності, військові частини. Є й безіменні могили, є такі, де поховані декілька загиблих.
***
У Запоріжжі нині декілька місць, куди приходять рідні вклонитися памяті загиблих на російсько-українській війні. Реалії нинішньої нищівної війни такі, що з неї неможливо повернути рідне тіло, бо зброя та жорстокість стали страшніші у сотні разів. Тим болючіша пам’ять: люди стоять біля прапорців з рідним іменем, гладять фото, приносять квіти та лампадки…
Жовто-блакитні призми поблизу мерії тримають на собі офіційну інформацію, фото – та не враховують те, що рідні принесуть квіти, прапорець чи віночок, які потім рознесе проспектом вітер…
https://mig.com.ua/toj-shcho-ne-dobuduvav-dim-svoiei-mrii/ – лише одна із сторінок наших непоправних втрат.
Меморіалізація – не лише встановлення об’єкта на головній вулиці міста, це спосіб суспільної роботи з втратою.
Робота ця потребує грунтовної уваги, бо це наша історія.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
Подорож українських журналістів була організована Польською організацією туристичною, неповторні за насиченістю екскурсії провела Олена Бондаренко
