Передмова 1
27 березня світ святкував Міжнародний день театру. З цієї нагоди, а також за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, вагомі творчі здобутки і високу професійну майстерність званнями «Заслужений артист України» відзначені чудові й добре відомі серед театралів запорізькі актори:
- Петро Желев, артист Запорізького академічного обласного театру юного глядача.
- Наталія Зубик, провідний майстер сцени Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Володимира Магара.
- Яна Козак, артистка-провідний майстер сцени і режисер-постановник Запорізького академічного обласного театру ляльок.
Цікаво, що Яна Козак чи не єдина акторка нашого театру ляльок, яка отримала це почесне звання. Також у березні вона відзначила 35-річчя своєї роботи у театрі.
Передмова 2
Наш театр ляльок має цікаве приміщення, яке зветься галереєю. Колись там були балкони для глядачів, а потім їх переробили на ту саму галерею. У ній розміщено на спеціальних стендах ляльок з відіграних вистав. Через п′ять років, коли підростуть нові глядачі, театр може повернутися до вистав із збереженими ляльками.
Ми вирішили зустрітися для бесіди у тій самій галереї, бо її приміщення, мов подорож у часі і просторі, найкраще проілюструє творчий шлях Яни Козак.
Променад галереєю
І от відкрито двері, відкинуто завісу, перед нами постав дивовижний ляльковий світ. Треба зізнатися, дуже захоплюючий.
Але спочатку я запитала, як цей світ став сенсом творчого життя Яни.
— Я закінчила Дніпропетровське державне театральне училище, за спеціальністю «артист театру ляльок».
Спочатку бачила себе драматичною актрисою. Але так вже сталося, що мені порадили йти на лялькове відділення.
Цікаво, що більшість моїх однокурсників мріяла про інше під час навчання. Дмитро Коляденко потім взагалі знайшов себе у танцях, Фіма Банчик став кіноактором, Юра Машкерук організовував концерти, гастролі «зірок», а зараз живе в Маямі. От поталанило людині!
А Вадим Тунік і я були розподілені у Запоріжжя. У минулому березні виповнилося 35 років, як я працюю у нашому театрі ляльок.
— Важко було починати ?
— Наші випускники вміли все, що треба лялькареві у професійному плані, тому мені було досить легко. Роки повинні сплинути, щоб людина нарешті опанувала нашу професію на достатньому рівні, але в училищі було зроблено все, щоб випускник-початківець відразу відчув себе впевнено. А вже потім йшло напрацювання досвіду.
Яна почала знайомити мене із ляльками, називаючи вистави і режисерів-постановників. Це знайомство справило велике враження.
От на стенді розміщено ляльки з «Лісової пісні» та з казки «Як Лисичка пташкою була». Ці вистави поставив заслужений артист України Олександр Кузьмін. Відповідно Яна грала там Килину і Лисичку.
— А от дивіться, ляльки з казки «Чиполіно». Це моя улюблена вистава, вона була створена до 100-річного ювілею Джанні Родарі, автора казки, і до 70- річчя появи самої казки. Я тут була режисеркою, акторкою, сценарій писала, музику підбирала.
Грала потім багато ролей, бо пішли артисти. І Чиполіно, і Редисочку, і графиню Вишню.
— Ви працюєте також як режисерка. Чи багато у вас власних вистав?
— Їх шість. Я відчула, що можу створити виставу, і вирішила спробувати самовиразитися у режисурі. Казка «Кошеня на ім′я Гав» стала моєю першою режисерською роботою. Пізніше я зіграла Кошеня у цій виставі, бо з театру пішли актори.
Потім з′явилися казки «Чиполіно», «Івасик – Телесик», «Золоте Курча», «Золотоволоска», « Лисеня -хитрун».
На Міжнародному фестивалі-конкурсі лялькарів “Подільська лялька”, що відбувся 2023 року у Вінниці, наш «Івасик-Телесик» посів почесне ІІ місце.
Виставу «Золотоволоска» було створено до відкриття ювілейного 85-го творчого сезону нашого театру ляльок, який триває й досі.
Казка «Золоте Курча» взяла участь у цьогорічному огляді-конкурсі «Січеславна».
Також на цьому конкурсі ми показали казку «Козенята та Сірий Вовк» у постановці головного режисера нашого театру Олега Лубенця, де я зіграла маленьку кізоньку Біляночку.
Чудово, що ця вистава потрапила до фіналу огляду — конкурсу.
А зараз у театрі йде робота над новою постановкою, де я знов виступаю режисером. Це казка – гра «Бука», у якій дітлахи зустрінуться із вередливим зайченятком, тітонькою Пограйкою, Білочкою, Ведмедиком і таємничим сірим звіром. Чекайте на нашу прем′єру!
Ми продовжили йти галереєю, і я побачила ляльок з казки «Каліф-лелека», яку поставила Марічка Власова. У цій казці Яна була витонченою східною принцесою Шанті.
— Тут поруч розміщено ляльки з вистави «Ніч перед Різдвом». Цю виставу Марічки Власової я відновила через п′ять років, коли режисерка пішла з театру, також зіграла кілька ролей. Одна з них — Кум.
Далі на нас чекали ляльки з вистав «Кішчин дім» Андрія Солоняка, «Дюймовочка», заслуженого артиста України Юрія Романова, «Попелюшка» та «Лускунчик» заслуженого діяча мистецтв України Анатолія Поляка. До творчої скарбнички Яни Козак з цих вистав увійшли образи Кішки, Дюймовочки, Попелюшки, Марі, втілені у прекрасних ляльках.
— Співпраця режисера та художника у театрі ляльок – дуже важлива реч. Художник грає в нас велику роль. Коли спілкуюся із художником, завжди пропоную знайдену музику, бо в усьому повинна бути гармонія. Вважаю, що нам поталанило із нашим чудовим художником Людмилою Зінов′євою. Наша співпраця із нею дуже плідна і конструктивна.
— Хто з режисерів вам більше до вподоби?
— Мені подобається як режисер-постановник Лариса Нестулій. Також я із повагою ставлюся до нашого колишнього головного режисера, заслуженого діяча мистецтв України Анатолія Галімона.
У виставах Лариси Нестулі «Русалонька» та «Зачарована ялинка» я грала Русалоньку і Зимоньку-Зиму.
— Відомо, що ви отримали ще одну освіту.
— Зараз в мене є друга вища освіта. Я навчалася у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, отримала спеціальність організатора театральної справи і педагога, маю ступінь магістра-спеціаліста.
Під час навчання нам організовували подорожі до Європи, ми знайомилися із виставами інших театрів. До нас приїздили на гастролі з інших країн. Це гарний досвід.
— Що саме надало вам навчання?
— Воно надало мені впевненості, почуття людини освіченої. Вважаю, що актор сьогодні повинен бути не тільки емоційним, талановитим, але й розумним, освіченим.
— Чи є різниця у сприйнятті вистави в актора і режисера?
— Актор майже все отримує у готовому вигляді, із поясненнями, із пропозиціями від режисера та художника. Але й працювати акторові складніше, адже він безпосередньо, нехай і через ляльку, спілкується із залом, посилає до глядача здорову енергетику.
Режисер повинен бачити всю виставу взагалі ще до зустрічі із артистами та художником. Бачити такою, якою вона в мене буде.
— Чи керуєтеся ви під час роботи принципом «я так бачу»?
— Я не диктатор, завжди закликаю артистів імпровізувати, куражитися, бешкетувати в межах своєї ролі. Все зайве потім само зникне.
Хоча, мабуть, колегам зі мною важко, бо кому подобаються зауваження?
Але вважаю, що зауваження корисні, бо вони або ведуть до позитивних змін, або навпаки — доводять, що все зроблено вірно.
— Важко грати у «своїй» виставі?
— Є певні складнощі. От, наприклад, грала Бабу у казці «Івасик-Телесик»: актори все робили без мене, я навіть не бачила виставу із зали. Те ж стосується і «Золотого Курчати». Вибіжу з-за лаштунків, якщо не задіяна, подивлюся — і знов за ширму. Але краще, коли режисер дивиться із зали, спостерігає за грою артистів.
І на завершення…
— Як бачите, галерея — це історія нашого театру, — наголосила Яна, закриваючи завісою стелажі із ляльками. – Так, в мене було багато героїнь, але всі вони мали своїх героїв, принців-королевичів.
Це наші корифеї — чоловіки Юрій Кулініч, Віталій Генсецький, Валерій Арсеній, Ігор Шестовський.
Хочу продовжити почесний список корифеїв, назвати колег-жінок, із якими я працювала або продовжую працювати: Наталія Сапа, Валентина Городниченко, Ольга Сорокіна, заслужена артистка України Наталія Соколовська, Амелія Контрерас, Надія Лубенець, Анна Симонова.
А тепер – наша надія, наша молодь: Анна Вашенкова, Кіра Фоміна, Максим Кондратов, Злата Горбачова, Анна Дзяба, Сергій Коваль.
За ними майбутнє театру, саме вони ще поповнять наш репертуар новими виставами, а нашу галерею ляльок — новими персонажами.
Галина СОЛОВЙОВА, фото з архіву
ДОВІДКОВО
У театрі ляльок найближчим часом можна буде подивитись такі вистави.
— 19 квітня об 11.00 — казка «Кошеня на ім’я Гав» про маленьке кошенятко, яке постійно потрапляло в різні історії.
— 20 квітня об 11.00 — казка «Пригоди трьох поросят» про голодного вовка, який дуже хотів упіймати маленьких поросят.
— 26, 27 квітня об 11.00 — казка «Ведмедикові гулі» про жадібного ведмедика, який ні з ким не хотів ділитися і поплатився за це втратою друзів Їжачка, Білочки та Зайчат. Повернути дружбу йому допомагає мудрий та добрий татко-ведмідь.
Час показів може змінюватись з об’єктивних причин. Будь ласка, уточнюйте.
Т. 764-16-01 (телефон каси театру ляльок), 764-27-67, 764-23-64.
Каса театру працює у вівторок, суботу та неділю з 10 до 12 години.
