«Він мені завжди говорив: «Твоє серце в мене, а моє – в тебе», тому я своїм серцем відчуваю, що мій Саша живий», — так говорить про свого безвісти зниклого чоловіка-військовослужбовця Олександра його цивільна дружина Катерина Сич.
Родина проживала в одному із сіл Василівського району, яке нині опинилося у зоні бойових дій. Свою історію зникнення і пошуку чоловіка Катерина розповіла телефоном ведучій віжн-радіо «На дотик» Ользі Вакало.
Отримавши повістку у серпні 2023-го року, 29-ти річний Олександр одразу пішов до військкомату. Разом з побратимами хлопець потрапив до Житомира, а звідти – на навчання за кордон, де вони пробули майже місяць. Потім знову до Житомира, а звідти на місце служби – Донецький напрямок.
– Коли ми розмовляли востаннє, Саша повідомив, що з восьмого на дев’яте жовтня ( 2023-го року) він збирається йти на позицію і через 3-5 днів пообіцяв вийти на зв’язок, – розповідає Катя. – Але я вже 10 жовтня почала писати його татові (він також військовий і нині боронить нашу країну), що відчуваю щось не те. Але він мене заспокоїв: «Ти ж розумієш, він захищає нас. Мало часу пройшло. Все буде добре».
Втім, вже 12 жовтня жінка почала бити на сполох і попросила батька чоловіка дізнатися, що сталося. Батько знайшов контакти Сашиної бригади, почав телефонувати на «гарячу лінію», де йому повідомили, що з 11 жовтня 2023 року його син… вважається безвісти зниклим.
— Я була в цей час на роботі, коли тато зателефонував і сказав, що Саша зник, — продовжує свою розповідь Катя. – У мене — паніка, шок. Я одразу поїхала до військкомату, звідки Сашу забирали, і намагалась з’ясувати, як так сталося. Коли чоловік йшов на позицію, він мені залишив лише один номер телефону хлопця, з яким проходив службу. Я почала дзвонити на цей номер, але він весь час був «поза зоною». Але згодом додзвонилася. Цей хлопець перебував у госпіталі з важкими пораненнями, йому зробили дуже багато операцій. Я попросила у нього номери інших Сашиних побратимів. У них була своя закрита група в соцмережах, де вони спілкувалися. Один хлопець з нашого села, з яким Саша був на навчанні за кордоном, подзвонив і сказав, що мій чоловік загинув, про це начебто написали побратими у цій закритій групі.
Катя почала шукати номери телефонів цих хлопців, аби дізнатись подробиці. У кожного з них була своя версія. Але більшість з них говорили, що Саша упав, а отже – загинув. Такі ж свідчення побратимів були зафіксовані і в Акті розслідування, який рідні Олександра отримали з військової частини трохи згодом. Але в цьому Акті були й інші свідчення про те, що ймовірно Саша і ще один військовослужбовець отримали тяжкі поранення. Такі суперечності виникли через те, що евакуаційна група не змогла одразу дістатися на поле бою через потужний щільний обстріл. Пізніше вдалося забрати шість тіл захисників, але Саші серед них не було.
Тому його і вважають зниклим безвісти. Відтоді Катя, її батьки, батьки її чоловіка та Катіна донечка від першого шлюбу Вікторія, яку Саша любив і виховував як свою рідну, розшукують його повсюди. Вони зверталися не лише до офіційних державних установ (дані про зникнення Саші внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), а й до Міжнародного комітету Червоного Хреста, а також багатьох пошукових груп у соцмережах, адже будь-яка інформація є дуже цінною.
— Я знаю, що неодмінно знайду свого чоловіка, – впевнено говорить Катя. – Коли я отримала останню смс від Саші, де він написав: «якщо зі мною щось трапиться, ти ж мене не покинеш?», – одразу кинулася дзвонити йому, але телефон вже мовчав, Саша пішов на позицію. Вночі я заснула, а потім мене як щось «підкинуло». Я прокинулась і відчула: щось сталося! Я серцем все відчуваю. Я знаю, що він живий. І я вірю, що знайду його, бо маю велику групу підтримки, серед якої не лише наші батьки і моя донечка, а й бабуся та дідусь мого чоловіка. Ми тримаємося всі разом. Всі разом шукаємо і чекаємо на повернення нашого Саші.
Людмила ДОЛЖЕНКО, фото з сімейного архіву Катерини Сич
