“Нам нікуди діватися. Ми тут помремо”, – кажуть літні жителі українського Гуляйполя. Їхні слова наводить Міхал Воска, який спеціалізується на військовій тематиці, обороні та безпеці, у своїй статті в чеському виданні Novinky.
Гуляйполю понад чверть тисячоліття і, здається, його дні полічені. Більшість будівель зруйновано, а серед тих, що залишилися, немає жодного вцілілого, без слідів кулеметної черги чи осколків артилерійських снарядів…
Російська армія окупувала місто невдовзі після початку війни в березні 2022 року. «Це було як вихор. Скрізь були бої, стріляли, було чути черги кулеметів. Але нашим хлопцям вдалося їх витіснити незабаром. Однак місто стало лінією фронту, і більшість людей виїхала. Щоденні руйнування та смерть були нестерпними», – каже пані Ольга, якій за вісімдесят, вона народилася тут під час німецької окупації. Вона ніколи не хотіла відчувати лихоліття війни. «Ніколи б не повірила, що наприкінці життя буду ховатися в підвалі. Але я не піду», – каже літня жінка.
Волонтери та військові за можливості приносять їй їжу та воду. Для неї та ще двох сотень мешканців, які, як і пані Ольга, старі, й місто для них залишається рідним, хоч немає у ньому світла, води, газу, кожен день може бути останнім.
«Тиждень тому в тій хаті жило стареньке подружжя. Їм було десь під дев’яносто. Артилерійський снаряд впав просто посеред кімнати. Розірвало їх обох. Вони не хотіли виїжджати. У Дніпрі жила невістка, пропонувала допомогу, але для них і для всіх, хто тут живе, Гуляйполе стане могилою», – солдат Богдан показує на хату, що всього за кілька десятків метрів від обійстя пані Ольги. Зі сльозами на очах вона зачиняє пошкоджені двері та йде в підвал.
Гул артилерійської стрілянини чути майже безперервно. Саме місто, а точніше те, що від нього залишилося, востаннє бомбили на початку року. У центрі та навколо нього видно вирви. «Вони дурні. Бомблять зруйноване місто. Тут уже практично немає життя, немає постійного гарнізону, тільки ми патрулюємо і воюємо за кілька кілометрів», — додає Богдан.
Проїжджаємо містом, гнітюче враження справляє будівля музею, від якої залишилися тільки червоні зовнішні стіни. Навпроти – початкова школа, яка була заснована в 1865 році та працювала до початку війни. Вікна забиті дошками, а на фасаді помітні пошкодження від снарядів та осколків.
«За школою є міни. Росіяни були поставили тут тимчасовий штаб. Вони стріляли у своїх. Багато солдатів бунтували, їм не подобалося, що відбувається в місті. Були зґвалтування, мародерство, командування придушувало опір стріляниною», – розповідає інший військовий Ігор, показуючи сліди двох своїх поранень – одне було від осколків, друге – це обпекло фосфором.
На околиці міста досі видно російський блокпост. Контрольно-пропускні пункти складений із великих шин, наповнених землею, піском і камінням. Територія навколо нього замінована. Поруч видно залишки повністю зруйнованого промкомбінату, дивом залишилися майже неушкодженими кілька будинків. Російська армія вигнала місцевих жителів, декого розстріляла, а будинки забрала для своїх солдатів.
«Там жила жінка років п’ятдесяти. Вигнали, але вона вижила. Тут не всім так пощастило. В одній хаті росіянин знайшов стару рушницю. Для них це був знак опору. Чоловіка вивезли невідомо куди, а жінка вижила. Вона живе в Запоріжжі з дочкою», – описує поведінку окупантів солдат Богдан, який записує долі та історії місцевих жителів. «Можливо, колись я їх опублікую. Вони розповідатимуть не тільки про руйнування, а й про сильний дух і незламний характер», — додає він.
З відгуків чехів під репортажем М. Воска:
Маркета Гаусова: Знаю, що людські жертви ні з чим не порівняти, але все одно мені, навіть як знавцю історії, сумно: зруйноване Гуляполе! Місце, де була заснована та існувала – по суті утопічна – держава «батька Махна»! Це схоже на те, як окупанти розстріляли Геррнхут, де стоять пам’ятники Єдності братів, чи розбомбили Табор, чи знищили Християнію в Данії. Бо окрім «великої історії» та «великих пам’яток», є ще мікроісторія, яка неймовірно цікава. І анархістська держава Махна, хоч і була недовгою, але була серед них. Культурні втрати жахають, хоча й не так, як людські…
Далібор Кюрбель: Людина не знає, що таке проблеми, доки не прочитає про труднощі, з якими стикаються люди в зоні бойових дій. Найсумніше, що Захід це визнав і взагалі нічого не робить, щоб допомогти цим людям.
Ян Беранек: Як місцеві описують розстріли сусідів, які не догодили росіянам. Усі дописувачі мають це побачити та прочитати. Ви цього хочете? Вони як нацисти.
Переклад зі сторінки Володимир Миклашевський, світлини Міхала Воска / Novinky cz
