У Запорізькому обласному художньому музеї демонструється виставка “Штрихкод на ДВЕРЯХ часу” прикарпатського художника — захисника України Володимира Безрукого. В експозиції представлено більше 100 робіт майстра, — здебільшого портретів бойових побратимів та пейзажів опалених війною українських міст, містечок і сіл. Війною, що триває 10 років.
Володимир Безрукий з 2017 року служить у чеченському батальйоні імені Шейха Мансура (до того служив у кількох інших підрозділах). Це добровольче військове формування воювало на Донеччині, потім у Маріуполі, Бахмуті й на Запорізькому напрямку. Разом із ним зі зброєю та пензлями в руках прямує і художник.
Нагадаємо, що минулого року частину робіт Володимира Безрукого можна було побачити у виставковій залі Запорізької облорганізації національної спілки фотохудожників України та у Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
Відкрила художника для запоріжців волонтерка Олена Фетисова. Яка дізналася від знайомих бійців, що у підрозділі воює художник, який так багато пише, що твори доводиться зберігати у підвалі. Пані Олена вирішила, що там їм явно не місце: “Для мене війна завжди була у темних — сірих та чорних фарбах. А тут я побачила, що людина, яка воює і бачить смерть, не втратила жагу до життя і здатна передати свої враження у яскравих життєдайних фарбах. І вирішила, що це повинні побачити люди”.
На одній із перших запорізьких виставок картини Володимира Безрукого оглянула очільниця художнього музею Інга Янкович.
“Подивившись на ці роботи, я зрозуміла, який він гарний професійний художник, як вправно володіє пензлем, які гарні у нього твори і власний погляд на світ. І для нас стало важливим, аби з цими картинами познайомилася і мистецька спільнота. Так з’явилася ідея великої виставки.
Кожна експозиція — своєрідний витвір мистецтва, і сьогодні глядачі можуть дізнатися, як ми побачили його твори. Вони дещо репортажні, на них і на їхніх зворотах багато написів, нотаток, але цей “записничок” дозволяє художнику зберегти відчуття конкретного часу, від подій і розмов до запахів і звуків. Сподіваюся, що пізніше у нього будуть великі узагальнюючі картини.
Нас, перш за все, цікавили обличчя зображених людей. Вони не збиралися ставати воїнами, воювати… Так склалася доля, що їм стало необхідно це зробити. Дуже цікаві і пейзажні роботи. Зокрема, два міські краєвиди Бахмута зроблені на зворотах архітектурних креслень колишнього Артемівська (так у радянські часи називався Бахмут — ред.). Можливо, колись це місто відновлюватимуть за цими картинами”.
Детальніше про творчу особистість Володимира Безрукого розповіла кураторка виставки, старша наукова співробітниця Запорізького обласного художнього музею Тамара Гончаренко, яка багато спілкувалася з художником і готує статтю до каталогу виставки.
“Володимир Безрукий закінчив Львівську академію мистецтв, але досить тривалий період писав лише час від часу, відкладаючи мистецтво на майбутнє. Та 3 грудня 2013 року разом з однодумцями з міста Калуш поїхав на Майдан, де розгорталися події Революції Гідності.
Думав, що на кілька днів. Але опинившись у Києві, залишився там до кінця. Не міг відірватися від доленосних для країни подій. А у відносно вільний час і малював просто там, на Майдані. Він зобразив і Сергія Нігояна, і волонтерів групи “Відсіч”, і козака з Торонто. Після російського вторгнення Володимир вступив до добровольчого формування, за три роки — до батальйону імені Шейха Мансура, чиїм гаслом є фраза “Свобода дорожча над усе”. І продовжує воювати з ним і досі”.
Все, що бачить художник на своєму шляху, викликає його цікавість: і дороги, і розбиті хати, і тополі край села. За словами пані Тамари, Володимир бере з собою лише фарби та пензлі, а “основу” знаходить на місці. Спочатку це були кришки ящиків з-під снарядів. Потім з тих ящиків він почав збивати щити для картин більших розмірів. “Художник розповідав, що спочатку він намагався ретельно підготувати поверхню, вирвати цвяхи, вирівняти шерехуватості. А потім зрозумів: цвяхи, плями, нерівності — усе це дихає правдою життя. І він перестав боротися з натурою. Навпаки, віртуозно обігрує дефекти підручних матеріалів”.
А потім Володимир Безрукий роздивився своєрідну красу дверей з пошкоджених обстрілами українських хат. Ці двері — покоцані, пощерблені, але міцні й надійні — наче увібрали у себе світло й тепло затишної оселі, яка несе й частинку генетичної пам’яті. І були під стать нашим мужнім захисникам. Не завжди кремезним за статурою, та стійким, загартованим й незламним за духом.
Представлені на виставці і пейзажі прифронтового Запоріжжя, які, за словами Тамари Гончаренко, дихають яскравими барвами закарпатської школи живопису.
Картинами Володимира Безрукого зацікавилася численна запорізька культурна спільнота, серед якої, крім художників, були музиканти, письменники, педагоги, військові, літературознавці, а також учасники юнацького патріотичного руху “Байда”.
“Наш рух “ Байда” розвивається, і в нас також є свої таланти, в тому числі й художні. Раді бути тут сьогодні, бо на виставці ми занурилися в індивідуальну історію творення українського мистецтва. А мистецтво, особливо під час війни, — джерело життя”, — сказала керівниця юнацького руху “Байда” Олена Ніколова.
Порадів такій кількості й різноманітності відвідувачів і очільник Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА Владислав Мороко. “Так добре, що стільки людей прийшло на виставку – і молодь, і старше покоління, і воїни. Цей автор для нас відкриття. Саме те, що ми шукали роками. Наочне свідоцтво сьогодення, починаючи від буремних подій Майдану. І дуже вражає, що за полотна слугують двері з наших Оріхова, Гуляйполя, довколишніх селищ і сіл, де йшли бої. А тепер це двері у майбутнє. Війна згуртувала націю, так сама вона творить нове українське мистецтво”.
На відкритті виставки були присутні побратими Володимира Безрукого (сам художник перебуває на лікуванні). Вони відзначили, що сполука матеріалу та майстерності художника дуже добре передає енергетику героїв, які воюють за Україну проти росії. А кому це краще відчувати, як не представникам чеченського народу, який чотири століття бореться за свободу проти російської імперії в усіх її проявах.
“Ці картини допомагатимуть боронити нашу землю. Подяка всім, хто підтримує мистецтво. Хай люди приходять, — бо ж чужих у цих стінах не буває, — дивляться і роблять висновки. Кожен повинен виконувати свою справу. Боєць написав картини, ви їх показуєте, потім зробимо каталог. Світ повинен знати своїх героїв в обличчя. Раді, що мистецтво нашого брата оцінено містом. Разом ми сила. Переможемо!”
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
