Дмитро, наш колега, кореспондент Укрінформу, мав нагоду спостерігати за життям стабілізаційного пункту медичної служби однієї з бригад, що воює на Півдні.
Це було у переддень Дня медика і, власне, професійне свято. Але ніхто не зважав на дати – рятували поранених так само, як і в інші дні війни з російським агресором.
Стабпункт, куди безперервно доставляють поранених, розташований у одному з багатьох убитих прифронтових селищ на півдні країни. «Запорізький напрямок», – точніше не можна сказати за умовами часу.
Ось посилання на репортаж Дмитра Смольєнка
https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3743445-stabpunkt-misce-de-smert-posilaut-na.html
А ось коментар Олександра Харченка, генерального директора УКРІНФОРМу: “Колись щоб зрозуміти війну, читали Ремарка чи Хемінгуея.
Щоб зрозуміти цю війну і як вона виглядає зблизька – читайте Дмитра Смольєнка. Читайте і дивіться, бо це фоторепортаж. Репортаж зі стабілізаційного пункту – найближчого місця до передової, куди доставляють поранених. І де є шанс врятувати їм життя.
Дмитро як скальпелем зрізає ту романтику, яка може ще комусь уявлятись.
«Першим привозять водія: майже відірвало вухо. Вухо пришивають…»
«Контужені прибувають і вдень, і вночі».
«Евакуатор доставив двохсотих. Загиблих потрібно впізнати, підписати…»
«Ніби стихло, проте заснути заважає трупний запах».
Тут є лише одна романтика – люди. Вони просто кажуть: «Ми тут вириваємо у смерті життя наших хлопців. Ви зараз там, де смерть посилають на хєр».
До речі, все це було в День медика, так би мовити – за новим стилем. Про нього ніхто практично не згадував тут.
Дмитра Смольєнка ми всі досі знали як відчайдушного та неймовірного фотографа. Тепер ми знаємо, що пише він так же круто, як і знімає. Можливо, і Ремарк не бачив стільки того на війні, скільки вже бачив та пережив Смольєнко…”
