Поруч із балкою ми зустріли не надто молодого чоловіка з велисипедом. Він розповів, що вперше побачив велетнів, які були візитівкою Молодняги, у 12 років, тобто не мегше шести десятиліть тому… “А тепер їх нема”, – сумував він…
Впали ці чотири осокорі цьогоріч, нагадаю, під час травневого та липневого буревіїв.
Пішли знову віддати їм шану. Лежать. Ті, хто зберіг зв’язок із корінням в землі, ще листочками тихенько ворушать.
Ах раптом поруч заміготіла руденька блискавка. По молодому дереву спритно спустились та зникли у хащах дві білки!
А чотири дерева помітно схожі на стару компанію осокорів!
Насправді, нащадків більше. Різної форми, різної долі. Насіяні старими осокорями в різні часи, стоять, зеленіють.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
