За час повномасштабної війни на ринку праці Запоріжжя багато що змінилося. Кількість тих, хто шукає роботу, значно зросла. Певною мірою і за рахунок вимушених переселенців. А ось кількість працюючих підприємств та вільних вакансій поменшала. «МИГ» спробував дізнатися, наскільки реально в нашому місті знайти роботу, які професії нині найбільше затребувані, і на яку підтримку держави можуть розраховувати безробітні.
Навантаження на службу зайнятості зросло вп’ятеро
Щодня з восьмої ранку у Запорізькому міському центрі зайнятості вишиковуються численні черги на прийом до фахівців. Хтось прийшов уперше – за офіційним статусом безробітного, щоб отримувати держдопомогу. А заразом ознайомитися з існуючими вакансіями. Комусь зустріч призначив його кар’єрний радник – щоб запропонувати підходящу роботу. Або не зовсім «підходящу, яка відповідає освіті та попередньому досвіду». А ту, на яку запрошують працедавці.
Лариса працювала фахівцем із реклами на приватному підприємстві. Але останнім часом, за її словами, рекламний ринок спорожнів, замовлень практично немає, підприємство закрилося. Прийшла до центру зайнятості по допомогу.
– Я розумію, що у рекламному бізнесі роботу зараз навряд чи знайду, – каже вона. – Шукатиму щось схоже. Я легко знаходжу контакт із людьми, знаюся на психології. Подивлюся, що мені запропонують.
Олександр був слюсарем по контрольно-вимірювальних приладах на заводі. Потрапив під скорочення. Самостійно за своєю спеціальністю вакансій не знайшов. Вже кілька місяців живуть із мамою лише на її скромну пенсію. Тому готовий погодитись на будь-яку роботу.
Під скорочення потрапила й Світлана. Вона багато років працювала роздільницею на одному із найбільших запорізьких промислових підприємств.
– У нас у серпні скоротили понад тисячу працівників, – нарікає Світлана. – Головна причина – зниження обсягів виробництва через нестачу сировини. Хочу стати на облік, отримувати допомогу з безробіття і, звичайно, знайти роботу. Страшно ось так починати все заново. До пенсії мені ще далеко, хоч і вік уже пристойний. Роботодавці віддають перевагу молодшим працівникам. Але сподіваюся, що в центрі допоможуть.
Едуард місяць тому приїхав до Запоріжжя із Енергодару. Ледве вибрався. До служби зайнятості приходить уже не вперше. Але поки що не зміг отримати статус безробітного і працевлаштуватися.
– Я 20 років пропрацював зварювальником на приватному підприємстві, – каже Едуард. – Але з усіх документів, коли тікав із Енергодару, вивіз лише паспорт. Тепер мені треба якось підтвердити свою кваліфікацію зварювальника. Поки що не знаю, як це зробити. Можливо, тут мені підкажуть…
З перших днів війни Запорізький міський центр зайнятості працює у посиленому режимі. За словами фахівців установи, щодня тут приймають близько півтори сотні людей. До війни приймали 30-40.
– Раніше наш центр працював лише з мешканцями Запоріжжя, – каже директор ЗДЦЗ Максим Смирнов. – В інших регіонах діяли свої філії. Загалом їх було двадцять. Наразі частину території області тимчасово окуповано. Тому працюють лише наш міський центр, обласний та відділення у Вільнянську та Новомиколаївці. При цьому у Запоріжжі постійно зростає кількість вимушених переселенців. Це біженці із Бердянська, Мелітополя, Гуляйполя, Енергодару, Василівського, Пологівського районів. А також із Маріуполя, Херсона, інших міст. І ми їх усіх приймаємо, працюємо з усіма.
Безробітних побільшало. Вакансій стало менше
Директорка обласного центру зайнятості Ірина Дудник повідомила, що з початку повномасштабної війни статус безробітного у Запоріжжі вже отримали 14,2 тисячі громадян. З них 58 відсотків – жінки. А ось кількість вакансій у базі даних центру порівняно з аналогічним періодом минулого року скоротилася втричі – до 4,7 тисячі. Також утричі зменшилася кількість роботодавців, які співпрацюють зі службою зайнятості – з 4,4 тисячі до 1,4 тисячі.
Зрозуміло, що рівень безробіття теж зріс. Станом на 5 вересня на одне робоче місце в Запорізькому міському центрі зайнятості претендували 26 осіб. На аналогічну дату минулого року на одну вакансію претендували дев’ять осіб.
Ірина Дудник також зазначила, що в умовах воєнного часу деякі програми навчання безробітних новим професіям більше не фінансуються державою. Змінилося й законодавство. Раніше допомогу з безробіття можна було отримувати протягом двох років. Зараз – лише два місяці. Причому якщо протягом 30 днів після постановки на облік не знайшлося роботи, яка б відповідала попередньому досвіду та заробітку, то потрібно погоджуватися, по суті, на будь-яку роботу. Якщо немає обмежень за медичними показниками. В іншому випадку допомогу також припинять виплачувати. Такі реалії воєнного часу.
І все-таки, незважаючи на всі складнощі, роботу у Запоріжжі знайти можна. Щоправда, в основному потрібні робітничі спеціальності, і зарплати часто невисокі.
З початку війни за сприяння служби зайнятості було працевлаштовано 5,5 тисячі осіб. Це майже вчетверо менше, ніж за аналогічний період минулого року. Але за нинішніх умов теж непогано.
Нині у Запоріжжі найчастіше запрошують на роботу фахівців з ремонту електрообладнання, слюсарів-електриків, токарів, автослюсарів, водіїв, підсобних робітників, трактористів-машиністів та ін.
Допомога вимушеним переселенцям
У найскладнішій ситуації опинилися вимушені перселенці. Багато хто з них не встиг захопити з собою навіть необхідних документів, не звільнився з попередньої роботи. У Запоріжжі не мають власного житла та вимушені його орендувати. Держава виплачує їм щомісяця по дві-три тисячі на особу. Але цих грошей не вистачає. Особливо з урахуванням того, як швидко все дорожчає.
Наприкінці весни-початку літа гарною підмогою у пошуках роботи були ярмарки вакансій для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Але коли у місті посилилися обстріли, ярмарки довелося тимчасово скасувати. Через міркування безпеки. Проте з актуальними вакансіями завжди можна ознайомитись безпосередньо у службі зайнятості. Або онлайн в електронній базі даних. Фахівці з рекрутингу радять використовувати якнайбільше ресурсів для пошуку роботи. Тоді й шанси працевлаштуватися зростуть.
До війни Вікторія з родиною жила у селищі Володимирівка Донецької області, неподалік Волновахи. Працювала, як і більшість односельців, на Великоанадольському вогнетривному комбінаті. Наразі тимчасово проживає у Запоріжжі, у родичів.
– Ми виїхали з селища у перші ж дні війни, – каже Вікторія. – Одразу трьома сім’ями: батьки, я з чоловіком та сім’я сестри. Усього дев’ять осіб. Комбінат наш частково розбомбили. Не знаю, чи залишилося цілим житло. У Запоріжжі наші із сестрою чоловіки досить швидко влаштувалися на комбінат «Запоріжсталь». Ми також почали шукати роботу.
За словами Вікторії, вона із сестрою наприкінці травня пішла на ярмарок вакансій для ВПО. Тоді їх ще проводили. І одразу ж знайшла роботу.
– Мені пощастило, – зазначає Вікторія. – Одна з вакансій двірника була у будинку, де я тимчасово проживаю. Зрозуміло, що це не з моєї спеціальності, і заробітки менші. Але я була рада будь-якій роботі. Тим більше, що про повернення додому поки що й мови не може бути.
Житель Маріуполя Петро Чекер теж одразу знайшов роботу у Запоріжжі. Як він сам каже, «завдяки збігу обставин та особистим знайомствам». Сьогодні біженець із Маріуполя керує Центральним запорізьким парком культури та відпочинку «Дубовий гай» та обіймає посаду заступника начальника КП «Титан». А до цього був головою Кальміуської райадміністрації Маріупольської міськради.
– Я особисто знав деяких запорізьких депутатів та чиновників, – каже він. – Ми зустрічалися на спільних заходах, на навчанні та курсах підвищення кваліфікації для управлінців. Маріуполь обстрілювали з перших днів війни. І вже тоді мені зателефонували із Запоріжжя. Сказали, що є посада заступника начальника одного з міських комунальних підприємств. Запропонували її зайняти.
За словами Петра, він не одразу прийняв пропозицію. Ще місяць залишався у Маріуполі. Спершу допомагав переселяти людей з околиць до центру міста, до гуртожитку. Але дуже скоро і центр почали безперервно бомбардувати. Якийсь час займався волонтерством. Навіть коли втратив свій автомобіль, намагався пішки доставляти до госпіталю солярку для генераторів. Потім зрозумів, що користь від такої допомоги майже нульова. Тому наприкінці березня, коли обстріли ще більше посилилися, виїхав до Запоріжжя. А вже з 5 квітня заступив на посаду заступника начальника КП «Титан» – керівником «Дубового гаю».
Почав із того, що повністю очистив територію біля входу до парку від гір асфальту та будівельного сміття. На цьому місці з’явилися дві чудові квіткові клумби. Також організував кілька суботників за участю вимушених переселенців та запорізьких школярів.
– Висаджували квіти, прибирали сміття, фарбували лави та урни. Така спільна праця і дітям корисна, і біженцям допомагає психологічно адаптуватися після всіх жахів війни, – каже Петро Чекер.
Однак далеко не завжди і не у всіх складається так вдало. Навіть якщо за плечима є хороша освіта, висока кваліфікація та величезний практичний досвід.
До війни Володимир Пивоваров жив у Бердянську та обіймав посаду заступника директора одного з найбільших у місті промпідприємств. Після окупації Бердянська одразу переїхав до Запоріжжя. Кілька місяців намагався самостійно знайти роботу. Але безуспішно. За словами Володимира, потенційні роботодавці ввічливо припиняли розмову одразу, як тільки впізнавали його вік – далеко за п’ятдесят. Пояснювали, що шукають працівника «до сорока». На більшість розісланих резюме відповіді взагалі не надійшло. Тепер Володимир має намір звернутися до Центру зайнятості, до фахівця з рекрутингу.
– Я не претендую на таку саму посаду, яку обіймав у Бердянську. Розумію, що зараз це майже неможливо, – каже він. – Але я добрий інженер-механік. Багато вмію. Сподіваюся, що мені все ж підшукають підходящу роботу.
Загалом у центрі зайнятості кажуть, що роботодавці з розумінням ставляться до того, що біженці мешкають у нас тимчасово. І залюбки беруть їх на роботу. Навіть якщо деякі документи відсутні. Не є на заваді і той факт, що людина не встигла звільнитися з попередньої роботи. Можна оформити за сумісництвом. Варіантів чимало. Головне, щоб було саме бажання працювати.
Мікрогранти: будуємо свій бізнес за державні гроші
З 1 липня в Україні стартувала державна програма “ЄРобота”. Один з проєктів програми – отримання мікрогрантів на створення чи розвиток власного бізнесу. Мінімальний розмір допомоги – 50 тисяч гривень. За умови створення додаткових робочих місць – до 250 тисяч гривень.
– На сьогодні Запорізьким обласним центром зайнятості розглянуто понад 100 бізнес-проєктів, – каже Ірина Дудник. – Позитивні рішення від ДЦЗ щодо виділення мікрогрантів отримали 19 із них.
Тематика бізнесів найрізноманітніша: оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспорту та мотоциклів, переробна промисловість, тимчасове розміщення та організація харчування тощо.
Наталя за фахом кондитер. Понад 20 років працювала на одному із запорізьких підприємств. А коли дізналася про можливість отримати мікрогрант, то вирішила відкрити власну кав’ярню-кондитерську.
– У мене поки що немає досвіду ведення бізнесу, – каже кондитер. – Тому бізнес-план мені допомогли скласти. Я вже обрала район для кав’ярні. Це має бути центр міста. У моїй кондитерській готуватимуть смачну натуральну каву і подаватимуть порційні шматочки тортів. Я знаю безліч різних рецептів. Впевнена, що покупцям сподобається. Також можна буде замовити особливі торти для урочистих випадків.
Вже за тиждень після подачі бізнес-плану, каже Наталя, її запросили на співбесіду до Запорізького центру зайнятості. А ще за три тижні вона отримала повідомлення, що ухвалено рішення про виділення їй мікрогранта у розмірі 250 тисяч гривень. Одразу після цього Наталія, за умовами програми, зареєструвалася як фізособа-підприємець та відкрила рахунок в Ощадбанку.
– Для запуску свого кондитерського бізнесу суми мкрогранта не вистачить, – каже бізнесвумен-початківка. – Але я маю заощадження. Також сподіваюся заощадити на тому, щоб купити вже обладнане приміщення. Нині є такі пропозиції. І вже на початку жовтня думаю відкрити кав’ярню.
Ще один переможець програми мікрогрантів – власник компанії «Екоспор» Віктор Чєрнобаєв. Він, навпаки, у бізнесі далеко не новачок. Протягом 20 років вирощував на продаж печериці та гливи. За 35 кілометрів від Запоріжжя збудував цілий комплекс площею 2500 квадратних метрів. Згодом також зайнявся екзотичними грибами. Такими як опеньки, шимеджі, ерінги та інші. Причому виробляв як самі гриби, так і субстрати, у яких розвивається грибниця.
Зареєстрував це як окремий напрямок свого бізнесу, закупив додаткове обладнання та на початку лютого цього року розширив потужності виробництва субстрату з 20 тонн на місяць до 40 тонн на тиждень.
А потім почалася війна.
– Більшість готової продукції залишилася не затребуваною, – каже Віктор. – Продаж різко впав. До того ж половина моїх співробітників з перших днів війни пішла до тероборони та ЗСУ – воювати з рашистами. На два місяці на виробництві взагалі все завмерло. Але поступово ми оговталися і почали потихеньку працювати.
Було важко. Виробництво запустили, а оборотних коштів не вистачало. Мікрогрант якраз міг допомогти протриматись у критичній ситуації. Бізнесмен подав заявку, успішно пройшов співбесіду та отримав «добро» на виділення мікрогранта в максимальному розмірі – 250 тисяч гривень.
– За умовами гранту та свого бізнес-плану я зобов’язався працевлаштувати на своє підприємство чотирьох людей із числа вимушених переселенців, – уточнює Віктор. – Це мінімум. Якщо все піде, як планую, то візьму на роботу додатково десять-дванадцять осіб.
Сьогодні пройшли лише дві перші хвилі подачі заяв на отримання мікрогрантів. До кінця року передбачено ще десять таких періодів. Подробиці можна дізнатись у обласному центрі зайнятості за телефоном 0 800 33 67 28.
Ресурси для пошуку роботи
Чат бот Державної служби зайнятості @DCZWorkNowBbot
Телеграм канал “Робота зараз: Державна служба зайнятості” https://t.me/worknowdcz
Сайт Державної служби зайнятості dcz.gov.ua розділ «Шукаю роботу» за посиланням https://www.dcz.gov.ua/userSearch/vacancy
Світлана ШКАРУПА
Фото авторки та з відкритих джерел
