На XIV Медійний Конгрес, організований Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», серед майже 150 медійників з усієї країни та світу, були запрошені й запоріжці. Цьогорічна дводенна програма включала презентації 28-ми спікерів і панелістів, представників всесвітнього медійного простору. Вони ділилися практичними кейсами, досвідом трансформації та баченням майбутнього незалежної журналістики.
Однією з перших стала панельна дискусія «Тренди в медіа».
Модераторка Катерина Коберник, засновниця і головна редакторка «Бабель», запросила до діалогу учасників – це Susanna Ahonen (UutisMedian Liitto, Фінляндія), Захар Процюк (The Kyiv Independent), Вадим Лубчак (МПІУ) та Заріна Забріскі, американська письменниця й журналістка.
Розмова вийшла дотепною та пізнавальною.
Про довіру та вміння перевіряти інформацію
Розпочавши із загальних принципів журналістики, як-от формування інституційної довіри до медіа та впровадження до шкільної освіти навичок аналізу інформації, Susanna Ahonen розповіла про фінський досвід.
“Коли це починалося, легко не було. Та фінни, попри оманливу зовнішність – це не біляві блакитноокі довірливі люди. Так, ми маленький народ, нас усього п‘ять мільйонів. Та ми маленька й освічена країна. Добре знаємо історію. У Фінляндії пам’ятають росіян, і коли відчувають натяк на російську пропаганду, відразу відмовляються від такого контенту”.
Про відео, які можуть замінити великі матеріали та стати фільмом
Катерина Кобернік представила Заріну Забріскі – американку, має родинне коріння в Одесі, а живе в Херсоні кілька років, і пише про Херсон.
Важливим став і досвід, і бачення нашого сучасного життя, яке транслює у світ Заріна.
Бо навіть люди, які живуть в Україні, коли чують Заріну, сплескують руками: ніби ми все знаємо, читаємо, і все ж її досвід, а особливо – документальний фільм «Херсон: Полювання на людей»*, який вона презентувала цього року, наново фокусує увагу на нашій біді.
“У 2016 році, коли на каналі 1+1 збиралася стратегічна сесія, і дуже багато людей, воєнних журналістів, вирішували, як писати про війну так, щоб люди читали та дивилися. І це ще не була така була гаряча фаза, як зараз, – зауважила модераторка. – На той час воєнні репортери, всі, хто жили на фронті, говорили: «це вже майже нікому було не треба». І це була велика проблема. Ми шукали та втілювали нові формати…”
Зараз проблема ця не така гостра, тому що, на жаль, війна набагато більш активна.
– Але, тим не менш, зараз, через три роки певномасштабки і багато років війни, ви розповідаєте про Херсон – і вам це дуже болить. Вам болить – але люди стомлюються, вважають, що вони все знають, і думають, що вже все написано. Як ви знаходите ці шляхи, щоб говорити про війну, і в тому числі на Заході? – звернулася Катерина до Заріни.
Заріна, представившись, вибачилася, бо продовжує вивчати українську мову і не має часу, щоб добре опанувати граматику. Вона щиро й впевнено говорила українською, прокоментувавши, що “це краще, ніж ніяк” та додавши слоган «граматика – після перемоги».
Ми підтримали її аплодисментами.
– Я зараз мешкаю на Півдні України, і у нас там спілкування відбувається таким собі суржиком… з американсько-херсонським акцентом, – відповіла Заріна. – В Херсоні я вже два роки, а працюю там вже три роки.
Спочатку їздила, а після визволення два роки знімала фільм.
І ця зустріч на конгресі є можливістю обговорити нові тренди в журналістиці, тому що до цього часу я була тільки письменницею – я писала статті. А ця робота змусила мене стати режисеркою…
Тому що наразі люди більше дивляться відеоформат. І думаю, що багато людей будуть згодні зі мною в тому, що відео більше проникає в аудиторії.
Таким чином мої маленькі відео свідомо стали однією величезною кінострічкою….
В день, коли йшла розмова у Львові, фільм Заріни Забріскі був представлений у французькому Нанті.
Його вже бачили в багатьох країнах.
Фільм з міста на передовій Kherson: Human Safari, назву якого можна перекласти як «Херсон: Полювання на людей», має власну сторінку: https://khersonhumansafari.com/
“Це документальний фільм, знятий під час російської агресії. Він фіксує життя мирних жителів, на яких полюють дрони, переміщених війною та об’єднаних опором. Цей фільм є свідченням та закликом до глобальної свідомості” – представляє фільм авторка.
«Херсон: Людське сафарі» – це оригінальний документальний фільм, створений та продюсований Заріною Забрискі. Усі кадри та інтерв’ю є оригінальними, з підписаними формами дозволу та архівними ліцензіями. Цивільний та військовий контент перевірено та узгоджено відповідними українськими прес-секретарями. Будь-які спроби дискредитувати або придушити цей фільм розглядаються юридичними каналами.
«Херсон: Людське сафарі» – це твір, захищений авторським правом згідно із законодавством США, Великої Британії, України та міжнародного права.
Про соцмережі: відомі та нові
І Заріна повернулася до теми відповідальності журналістики перед аудиторією.
На початку повномасштабного вторгнення, відзначила Заріна, усі статті про події в Україні були затребувані. Усі редакції, з якими співпрацює Заріна, хотіли, мати тексти від неї: ти в Україні – давай.
Та дуже швидко, відзначає Заріна, зацікавленість у воєнній тематиці почала спадати.
Як військовий кореспондент Заріна працює для англійської газети Byline Times:
https://bylinetimes.com/author/zarinazabrisky
Та для Euromaidan Press, це українська газета англійською мовою. Ось її сторінка:
https://euromaidanpress.com/author/zarinazabrisky
Пише вона й для регіональної газети в своєму штаті Каліфорнія, щомісяця, про різні міста України.
https://fresnoalliance.com/author/zarina-zabrisky
– Спочатку я писала величезні статті, аналитику, репортажі, – розповіла Заріна. – Та зваживши на реалії, почала розвивати свої соцмережі. І я впевнилася, що найкраще працює коротеньке відео, дві хвилини – дві хвилини 20 секунд. Формат X – твіттера.
І мушу зазначити, що на Західі, і в світі загалом люди більше бачать соцмережі, ніж газети та великі видання.
Twitter – лише один сегмент, і там, на жаль, україномовна аудиторія нечисленно представлено.
Тож маю челендж: закликаю вас, відвідайте Твіттер і зробіть акаунти для регіональних медіа в Твіттері.
І потрібно бути не в одній мережі, а в декількох.
Таким чином можна поширювати інформацію.
Це дуже популярний ресурс для журналістів. І він дуже завантажений нині російськими наративами.
До повномасшштабного вторгнення я фокусувалася на кремльовській пропаганді і наративах, досліджувала. І я бачу, як це розвивається Тому й потрібна альтернативна українська англомовна підтримка на Твіттері.
Так, багато людей з Твіттера мігрували до соцмережі Bluesky – це альтернатива твіттеру, не надто відома в Україні. А там є багато добрих людей, які підтримують Україну. І коли ваші регіональні видання підуть на Blue Sky та будуть створювати свій контент, як в телеграмі, буде створений великий міжнародний сегмент. Так що я закликаю вас на Blue Sky.
Телеграм майже не представлений на Заході, там не дуже його знають, це така українська, ну такий схід Європи, так кажемо.
Є й інші ресурси, здебільшого молодіжні, на які у мене навіть не вистачає часу .
Наприклад, мережа Reddit. І хоча й там присутні російські тролі, вона популярна у людей молодого віку, там багато геймерів. Тож, варто й там також представляти українську точку зору.
ШІ – це допомога, але за правилами
Катерина Коберник, продовжуючи панельну дискусію, плавно перейшла до використання ШІ в журналістській роботі.
– Що це за захід для презентації новінок, на якому не говорять про штучний інтелект? Що мало таку популярність раніше? Раніше дуже популярна була конвергенція. Зараз всі займаються штучним інтелектом.
Я нещодавно була на конференції, де говорили про штучний інтелект, і хтось сказав, що було б добре, якби журналісти реальним навчилися нормально користуватися… бо вони надто швидко перейшли до штучного.
Але тим не менш, мушу розповісти про недавнє успішне використання штучного інтелекту.
Це довелося зробити тому, що історичний оглядач каналу «Бабель» Сергій Пивоваров, який пише наші історичні тексти, мобілізувався в ЗСУ. Він має суперспецифічний голос, суперспецифічну манеру начитки. А між тим проєкт тривав, і ми мали зобов’язання його продовжувати…
І ми дуже чудово натренували голосову ШІ-модель на нашого автора. Сергій навіть своїй мамі дав послухати, і вона не відрізнила, де чий голос.
Тож, наразі програма працює, голос працює. І ми вирішили, що це ідеальне використання можливостей ШІ.
Вадим, який координує Digital-напрямок в українському іномовленні, розповів, як наразі на шести мовах – англійською, іспанською, арабською, португальською, українською і російською – наповнюють контент двох ефірних канали та понад 50-ти Digital-платформ.
– Намагаємося донести правду про Україну, – розповів Вадим Лубчак. – І в тому, як запобігти індекс цитування, що падає, як зауважили колеги, ми беремо на допомогу штучний інтелект.
Я б хотів почати з того, що такий досвід корисний, в першу чергу, регіональним медіа.
Тому що насправді ми всі розуміємо, що в сучасних реаліях роботи медіа ми всі хочемо бути оперативними, швидкими, намагаємося здешевити виробництво контенту, але при цьому, звісно, не хочемо втрачати якість та довіру.
Тому ми вже приблизно півроку використовуємо аватари ведучих, створюємо за допомоги ШІ відео для начітки, розширювання, перекладу.
Звісно, це інструмент, який дає нам можливість масштабувати, збільшувати кількість контенту. Але ми не зловживаємо, і використовуємо, коли людина, наприклад, захворіла або десь у тривалому відрядженні на іншій частині світу і тому подібне. Тому така заміна можлива – за відповідного маркування.
Ми не зловживаємося цим інструментом. Бо цей інструмент дуже багато під собою має підводних каменів, – зауважив Вадим.
Та залишатися поза течіями у сучасному інформаційному просторі неможливо.
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та airpu.org
