Здається, тривала комендантська година у Запоріжжі захопила зненацька не тільки містян. Тиша, що запанувала вулицями не лише вночі, а й серед білого дня, спантеличила птахів та інших чотирилапих мешканців подвір’їв.
… Сьогодні повітряна тривога сталася на світанку. Сидячи в коридорі, дослухалася, чи не гатить десь клята вражина. Слава Богу, тихо. І дивно… Горобці, яким давно час сповістити веселим цвіріньканням про початок нового дня, як води у дзьобики набрали.
І раптом почула гучне «Кар-р-р!» Пауза. Ворона начебто й сама злякалася відлуння свого «мелодійного» голосу від стін мовчазних будинків. Зніяковіло додала: «Кар-кар…» – і замовкла.
На це незграбне вітання озвалися горлиці – невдоволено. У їхньому бурмотінні чувся осуд на адресу крикливої сусідки.
За кілька хвилин опам’яталися горобці, але їхній гамір був якимось притлумленим, і ранок вони привітали за «скороченою програмою».
…Давно вже був день, та птахи все одно перемовлялося напівголосно. Навіть синиці не сварилися над шматочком сала. А голуби збентежено не могли збагнути: куди поділися люди? Чому позбавили їх задоволення надіслати з неба дещицю “щастя”?
Єдині, хто почував себе як завжди, були сороки. Здається, їм навіть подобалося гучно стрекотіти, переказуючи плітки з одного боку палісаду на інший.
…А ще знаєте, що дивно? За останні три з гаком тижні жодного разу не чула за вікном котячих концертів. Мабуть, хвостаті справляють весілля тихенько, аби їхнє «дитяче» голосіння не примушувало запоріжців хапатися за серце…
