Я знав, що існує така листівка, датована 1911 роком. Але мені вона потрапила на очі зовсім нещодавно, коли я вкотре переглядав фото, виставлені на продаж на популярних Інтернет-аукціонах.
За храм караїмів у Бердянську – кеннасу, названу на старовинному фото синагогою, запросили… солідну суму. Довелося зняти з листівки копію і почистити її від бруду, чого чомусь не зробив господар (він, до слова, не з України).
Кенаса в Бердянську збереглася! І я її вважаю однією з найоригінальніших будівель міста. З приголомшливою енергетикою. Тому віднедавна, буваючи в місті, обов’язково зазираю (зазирав до окупації міста) в гості до караїмів, як я кажу (це неподалік від парку Шмідта).
У записах бердянської кенаси кінця шістдесятих років позаминулого століття – молитовного дому цього народу, кіннота якого, між іншим, – у складі військ Великого князівства Литовського, брала участь у Грюнвальдській битві [15 липня 1410 року], що завершилася розгромом Тевтонського ордену, збереглися імена та прізвища караїмів міста. Наведу кілька: Даніель Данко, Ісаак Леві, Йосип Халач, Ілля Чалборю, Бабакай Майтоп, Юфуда Боткачик. Мелодійні й дуже незвичайні.
Є також відомості, що, починаючи з 1875 року, караїмська громада Бердянська неодноразово зверталася до губернської влади з проханням відкрити в місті молитовний будинок. І 1877 року його таки було офіційно відкрито. Якщо ж враховувати, що списки караїмів, які народилися і померли в Бердянську, ведуть від 1856 року, можна дійти висновку, що молитовний дім у бердянських караїмів існував набагато раніше 1877 року. Ну, а наприкінці дев’яностих років позаминулого століття в місті побудували новий молитовний будинок – справжній храм. До парафії Бердянської кенаси входили громади таких міст, як Бердянськ, Ногайськ (який, між іншим, заснували не ногайці, а караїми), Таганрог, Маріуполь, Сухум, Катеринодар, Кременчук і Ростов-на-Дону.
У середині двадцятих років минулого століття кенасу було закрито, а майно її продано.
Володимир ШАК
