З написаним по-французьки текстом повідомлення, цей відкритий лит, як раніше офіційно називалися знайомі всім поштові листівки, було надіслано з Бердянська століття з чвертю тму – 28 червня 1900 року. Сам же знімок з видом на Бердянський порт і масу кораблів у ньому, віднести, напевно, можна, скажімо, до 1899 року, до самого кінця дев’ятнадцятого століття, бурхливого і чужого нам, жителям двадцять першого століття.
На фото все цікаво: і човен на передньому плані з риблками, і світла доріжка, що квапливо біжить від нього морською водою до сонця, схожого на заморську срібну монету, і кораблі, звісно ж. Безліч кораблів. І, якщо не ліс матч, то гай – точно) А десь праворуч, напевно, тільки-но зайшов до порту пароплав і, озираючись, димить, як розсерджений боцман. Можливо, портовики не приділили йому належної уваги, на яку він розраховував, а, можливо, пароплав просто був не в настрої – втомився від далекого переходу.
А ще в мене промайнула думка, що, побачивши це фото з минулого, автор легендарної пісні «Червона рута» Володимир Івасюк, який дуже любив Бердянськ, де його мама Софія Іванівна закінчила свого часу вчительський інститут, напівголосно наспівав би свою пісню «Кораблі, кораблі».
Написана вона була в Бердянську 1972 року і її можна вважати неофіційним гімном міста на березі Азовського моря:
Як почую твій голос в своїх думках,
Моє серце в небо лине, наче срібний птах,
І несе мене у південний край,
Де пливуть в імлі білі кораблі.
Кораблі, кораблі в золотистій імлі,
Ви у долю мою, як в легенду ввійшли.
Ви повік принесли у кохання і сни
Дивний клекіт весни, кораблі.
Підходить вона до фото? Думаю, так. «Моє серце… несе мене у південний край, Де пливуть в імлі білі кораблі».
Як же я давно не був у Бердянську. Цілу вічність: з 24 лютого 2022 року…
Володимир ШАК
