Цей проект був спричинений війною, зібраний, як мозаїка, із поезій, малюнків та фотографій.
Зібрав його Олександр Капров, людина не паперових ЗМІ. Та при цьому талановита у створенні плідних комунікацій, натхненна та надихаюча творча людина. Основним принципом відбору матеріалів була емоційна складова та відсутність пафосу. Бо війна – поняття категоричне.
Ми співпрацювали з квітня, вийшло одинадцять номерів журналу.
Побачити їх можна за посиланням https://afishamag.zp.ua
Ось деякі з них, які я передала Українському кризовому центру у Києві.
Та ось вони, розкладені неповним прямокутником, творча кухня Олександра Капрова.
12-й заверстано. Та щоб видати його, забракло ресурсу. Фінансового. Творчий у наявності.
Чим для мене стала ця волонтерська робота?
У моєму житті немає більш гіркого варення, ніж те, що подарували мені на спомин батьки загиблого сина.
Не було у моєму журналістському досвіді сторінок, які б я ледь могла бачити крізь сльози.
Так, моє горе – тільки співчуття. Сльози – лише від почутого, болісного, незворотного…
Бо нам, живим та неушкодженим,
Краще, ніж тисячам убитих.
Краще, ніж тисячам скалічених.
Краще, ніж тисячам у полоні.
Краще, ніж тисячам бездомних.
Краще, ніж тисячам осиротілих.
Краще, ніж тисячам овдовілих.
Краще, ніж тисячам голодних.
Краще, ніж тисячам у холоді.
Краще, ніж тисячам у темряві.
Краще, ніж тисячам у страху.
Краще, ніж тисячам у небезпеці.
Краще, ніж тисячам без правди, – і цей емоційний вірш Maria Kozirenko, думаю, мав би звучати у нашому журналі. Як вірші Оксани Бевзюк, Вікторії Сироватко, Олени Ющук, Олександри Сергієнко, Інни Калініної та інших наших поетів. Малюнки невтомної Олександри Непомнящої, Оксани Чиликіної, Олександра Вінника та інших наших художників. Фотографії Олени Титаренко…
Ми мали це робити.
Ось що пише Олександр Капров: “В перші дні війни, коли побачили розгублених, дезорієнтованих, шукаючих вихід в тій екстраординарній ситуації людей, нашою ідеєю було негайно зробити спецвипуск журналу, який допоможе запоріжцям зрозуміти: кожен не залишиться з війною наодинці, ми – разом, віримо в ЗСУ, допомагаємо один одному, тримаємося і віримо в Перемогу… Єдиний спецвипуск.
Ми протрималися сім драматичних місяців цієї війни, створили 12 спецвипусків, надрукували 11… Але наші ресурси не безмежні.
Дякую всім, хто був причетним до процесу.
Для мене ви найкращі ілюстратори, поети, письменники та фотографи. Хоча б тому, що тепер ми з вами об’єднані цим проектом. Ви для мене – свої. Не переліковую імен, вони залишаться на сторінках журналу. Скажу так – мені дуже поталанило з вами. Вдячний кожному особисто.
Дякую всім, хто переглядав, можливо, читав та навіть збирав колекцію цих хронік прифронтового Запоріжжя. Обличчя багатьох з вас теж залишаться на сторінках журналу.
ПЕРЕМОЖЕМО!
І зробимо спецвипуск до Дня Перемоги.
З любов’ю до рідного міста”.
Ми все зробимо, Сашо.
