Минулого тижня волонтери гуманітарного центру «Завжди разом», запросивши людей, з якими вони познайомились під час роботи, вирушили в екскурсію Старим Запоріжжям.
Ця екскурсія стала відновленням роботи Запорізької ГО «УТОПІК» [Українське товариство охорони пам’яток історії та культури]. Керівник організації Валерій Стойчев за дві години насиченої розмови показав декілька об’єктів нашої запорізької історичної спадщини, якими насичена стара частина нашого міста, та розповів про обставини виникнення, непересічні події та особистості, з якими ці будинки пов’язані.
Кожен із них вартий окремої історії, що ми згодом зробимо разом із паном Валерієм.
Та цього разу ми почули про театральні традиції нашого міста, про приватний театр Мовчановських: “Антоніна Михайлівна, дружина міського голови Фелікса Мовчановського, була завзятою театралкою, тож чоловік їй побудував та подарував на ювілей театр”, – розповідає пан Валерій.
Дерев’яна будівля театру, ясна річ, не вціліла за більш ніж століття. Знаходилась вона у старій частині міста неподалік будинку, який також колись належав Мовчановським. Нині там знаходиться нинішній міський водоканал. Тож, ми розуміємо, де це… Та цей будинок попри табличку на ньому, пов’язаний із водоканалом лише тим, що його займає ця нинішня міська служба…
У театрі був антрепренер Войталовський – заповзята та енергійна людина, який запрошував до Олександрівська [назва нашого міста до березня 1921 року], на сцену театру Мовчановських, антрепризні та гастрольні колективи [боюсь писать слово «трупи»] із виставами. Навіть циркові гастролі, які дуже полюбляв тогочасний глядач, організовував для Олександрівська пан Войталовський [ніби тогочасний Геннадій Мусін]…
Ось про це ми поговорили, стоячи у сквері Театральному на місці чудової колись прибуткової забудови родини Ланшиних [і про них розповімо] – навпроти нинішнього театру імені Володимира Магара.
Та згадували його попередників.
А виглядав нинішній театр, збудований на місці, де була будівля стилю модерн, яку не стали відновлювати після руйнувань Другої світової війни, – ось так.
Як він виглядає зараз, знає кожен, та не всі ‘історії театрального життя міста знайдеш навіть у музеї історії театру.
Подорож Старим містом була довгою та цікавою, далі буде
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА