Майже відразу, знявши босоніжки та зайнявши заброньоване для мене місце біля сцени театру «СВіЯ», я зрозуміла, чому мені відмовив диктофон та ручка перестала писати…
Бо вистава «Мольфари», якою цей невтомний колектив відкрив сьомий театральний сезон, передбачає занурення у власні відчуття, а не їхню констатацію.
Імерсивна вистава, до якої долучилися 3 вересня глядачі, – і я також – передбачає не споглядання дії, навіть емоційне, а й участь. І мене також взяли ніжно за руку, щоб провести на сцену та спитати, нащо я тут? Я й відповіла, і отримала пораду, й розуміння, й надію… І камінчик, замовлений щирими побажаннями, з теплих рученят, теж тепер зі мною…
Ошелешені, виходили на сцену до кола акторів босі глядачі, хтось ставав частиною мізансцени, хтось отримував маску та долучався до театральної дії… Вік, стать, стан – були не важливі у цьому спільному русі.
Події на сцені мали мало слів, та багато енергії, яка то згущувалась навколо мороку, то перемагала його яскравим світлом, теплим мерехтінням свічок та сяйвом десятків облич. Мета дії була зрозуміла.
Ми мали відчути себе вдома і укріпити цей стан силою духа наших предків, теплом нашої землі, єдністю мови та музики. І – тут, вибачте, я мовчки плакала, розуміючи, який потужний енергетичний потік йде від міцного творчого осередку під назвою «СВіЯ» нашим воїнам. І цей потік і духовний, і матеріальний, вагомий, необхідний, міцний…
Того ж дня ввечені театр «СВіЯ» вперше дав виставу на сцені Незламного Хабу [«Мотлох», про це згодом], а до «Мольфарів» можна долучитися 16 вересня.
Слідкуйте за анонсами!
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
