В Іркутську живе мій двоюрідний брат, старший на декілька років. Моя мати, що живе у Запоріжжі, найстарша у нашій великій родині.
Та саме цей брат вивчився у Кіровоградському льотному училищі. Я їздила до нього у гості, будучи студенткою Київського політеху.
Він і сина вивчив на льотчика. Але вже у росії. Там нині модно мати воєнну професію. Тож льотчиків – і пенсійного, і свіжонавчених, щонайменше троє. І я не певна, що люди, які зараз бомбардують Україну, не мої родичі.
А це дірка у будинку на головній вулиці Запоріжжя.
Фото Дмитра Смольєнка
Російська ракета, начинена привітним братським добром, не вибухнула. Якби вибухнула, похорон у Запоріжжі минулими вихідними було б значно більше.
Коли ж в Іркутську сталося декороване безліччю безглуздих пояснень падіння літака, я побачила у цьому це бажання не знати того, що вони роблять у нашій країні. 
Я бачу у цьому істерику.
І спроби виправдання брехні.
Якби ракета вибухнула, не пощастило б ані “Вусатому кролику”, ані будинку навпроти.
Інеса Атаманчук, фото автора
