В одному з найзатишніших місць нашого поліфонічного в архітектурі міста ми побачили художника… Він малював ніби… ніби просто споглядав затишок дитячого садочка поруч, осінні розмови сріблястих тополь, шерехтіння листя та надії куща бузку – аж раптом крапне дощик?
Та, як виявилося, думками художник був далеко. Петро Добрєв легко і вправно малював човник на хвилях сяючого моря. Моря щедрого, теплого – такого, з яким назавжди пов’язані спогади про Приморськ. Серпневе малолюддя. Повільні теплі дні, що, не поспішаючи, тихо йдуть до осені.
Петро Добрєв народився у Коларівці. Це болгарське селище неподалік приморського узбережжя. Тож, і спогади у нас спільні.
Спитали, коли чекати на виставку – бо чули про таку надію у Запорізькому обласному художньому музеї.
– Треба ще помалювати, бо багато робіт розійшлося, – сказав художник. Щастя на полотнах випромінюється та гріє серце шанувальників.
До виставки готуються обидва художника, і батько, Петро Петрович, який цьогоріч має ювілей – 85-річчя з дня народження, і син, Павло, життєдайні роботи якого постійно збирають оплески у соцмережах.
Спитали про творчу опору: де та у кого вчився художник [освіта сина Павла – здебільшого батьківська справа].
Петро Добрєв назвав Олександра Фесюка, який вів студію у Мелітополі.
– Тільки спитайте інтернет, і все про нього дізнаєтесь, – посміхнувся.
Зазирнули в Google.
Олександр Фесюк [справжнє прізвище – Хвесюк] наступного року матиме 110-річчя з дня народження. Викладав малювання та креслення у мелітопольських школах і 25 років вів студію образотворчого мистецтва у ПК імені Шевченка…
Виставки художника та його учнів були окрасою культурного життя Мелітополя.
Згадалася подвижницька викладацька діяльність Якова Хаста у Бердянську. Федора Шевченка, Івана Федяніна – у Запоріжжі…
Якщо художнику є на що спиратися, рівнятися, з ким подумки обговорювати свою роботу – творче полотно заповнюється новими та новими барвами.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
,
