Ворожі російські ракети, снаряди і пулі про це не питають. Убивають, калічать всіх: українців, росіян, євреїв, татар… Так, в крові народжуються державні нації. В крові ж приходить на світ дитя. Отака спільна доля.
У нас поки що мало хто це розуміє. В усякому разі таку думку майже не почуєш ні на радіо, ні на телебаченні: народжується українська нація! Про це яскраво розповідає наш гімн. А що це означає на побутовому рівні?
Ви приїхали у Францію, одержали громадянство. Тепер ви уже француз і гордо кажете про це. Або ж станете американцем, німцем, японцем, китайцем… Щоб вас це не засмучувало, можете промовчати або ж уточними: етнічно я українець, росіянин чи єврей… і ваші культурні потреби там захищені.
У читача, бачу, виникає багато гострих запитань. Наприклад: хіба своя держава не є запорукою нації? Так, є. Але цього замало. Шукаючи притулок, ви ж не поїдете в Північну Ірландію чи Албанію, хоч там і є свої держави? Бо там немає затишної, вольової єдності народу, яка постає першою ознакою згуртованої нації. Там вас і не захистять від нападу сусідів. Це друга ознака. І живуть там не заможно.
Що ж з усього цього мала наша держава? Як показала війна з Росією, у нас є вольова єдність і захист від хижих сусідів. Це вже гарно. А ось для більшості народу добробут оставався недосяжним, а сьогодні про це геть і мовити. Отже, нам потрібна не лише Перемога – здійснення заможної української нації, де всі краяни будуть жити в злагоді та добробуті! Тоді кожен з нас з гордістю скаже: я – українець у сім’ї Європейського Союзу!
Бачу, виникло ще одне гостре запитання: а як же бути з тими українцями, котрі забули своє коріння? Про це я написав есей «Зрада Костянтина Паустовського». Він опублікований в «Українській літературній газеті» на початку року
https://litgazeta.com.ua/articles/viktor-akhinko-zrada-kostiantyna-paustovskoho/.
