У Запорізькому обласному художньому музеї від 23 серпня почне демонструватися виставка робіт відомого запорізького науковця, історика, педагога, художника, захисника України Володимира Гордійченка. На ній будуть представлені кілька десятків малюнків, на яких він зобразив бойових побратимів, 12 “фоліантів”, які виглядають майже як антикварні, але зроблені з військового сміття, а також кілька ікон на пікселі.
Напередодні виставки “МИГ” мав розмову з паном Володимиром, про якого писав неодноразово. Бо про таку креативну особистість гріх не розповідати)
путіним навіть щури погидували
Нагадаємо, що до початку російсько-української війни у 2014 році Володимир Гордійченко викладав студентам Національного університету «Запорізька політехніка» (тоді ЗНТУ) філософію. Аби авдиторія не засинала, викладач поставав перед нею в образах то французького раціоналіста Картензія (Рене Декарта), то українського філософа Григорія Сковороди, то інших видатних особистостей. А ще власноруч робив наочні матеріали і влаштовував видовищні презентації під відкритим небом. Їх героями були динозаври і неандертальці, Ноїв ковчег, кораблі «Титанік», «Лузітанія», «Грейт Істерн» (бо ж виш технічний))), гетьмани України Іван Виговський та Іван Мазепа, гоголівський «Ніс», хата Шевченка і сам Тарас Григорович.
Усі ці макети, скульптури та споруди Володимир Гордійченко виготовлял з… туалетного паперу, пап’є-маше, шматків проволоки та пластикових пляшок. А у 2014 році, коли росія вдерлася на Донбас і захопила Крим, історик висловив своє ставлення до натхненників цього злочину путіна, жириновського, мєдвєдєва та кисельова, «увічнивши» їх у скульптурних портретах з… лайна домашніх тварин. Майстру хотілося, аби вони і в житті були такими ж нетривкими, як і матеріал, з якого зроблені. Так воно й сталося: щури з’їли трьох персонажів. На жаль, зліпок путіна поки вцілів…
Олівець та фарби воювати “Професору” не заважали
25 січня 2015 року 53-річному філософу надійшла повістка і він пішов воювати в АТО. Під псевдо “Професор” боронив Донеччину та рубежі Херсонщини у складі 27-ї окремої реактивної артилерійської бригади рік і три місяці.
По поверненні до Запоріжжя Володимир Вікторович завершив свою кар’єру на викладацькій ниві. Але вирішив, що Збройним Силам ще стане у нагоді. Відтоді Гордійченко служив за контрактом: у 17-й окремій танковій бригаді, 25-й окремій повітрянодесантній бригаді, 92-й окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка.
З бійцями останньої Володимир Гордійченко зустрів 24 лютого 2022 року і потім ще чотири місяці боронив Україну. Пішов у відставку за станом здоров’я. “Хребет і ноги, на жаль, підкачали… У повній викладці я не міг уже швидко пересуватися. Став для хлопців обузою. Не міг собі цього дозволити”, – згадує пан Володимир.
Весь час перебування у війську Володимир Вікторович не полишав творчості. Робив на шматочках картону та у звичайному зошиті мініатюри, на яких зображені побратими та пейзажі околиць розташування частини.
У пункті постійної дислокації Володимир створив панно, присвячене Конотопській битві.
Потім на території бригади оздобив картинами на честь отамана Сірка центр дозвілля і культури з музеєм. Тоді оформив цілу серію державних та військових прапорів (вони містили символи різних військових підрозділів, цитати видатних українців, пам’ятні підписи бійців ЗСУ).
Минулого року Володимир Гордійченко продемонстрував “МИГу” колекцію з дев’яти “антикварних фоліантів”…
На війні під час затишшя художник роздивлявся уламки снарядів, покручені корпуси ракет, гільзи від патронів, інший військовий мотлох, будівлі та їхнє начиння, що через обстріли перетворилися на купи сміття… Йому потрапив на очі шматок манекену. Приклав до нього блискуче скельце і подумав: “Сльози війни…” Побачив поруч стос газет. Згадав про підшивки, що лежали у його кімнаті в Запоріжжі, й архів, що назбирав протягом служби (листівки, поштівки, афішки, рекламувки, що видані у тій чи іншій місцевості). І в уяві виринула велика обкладинка – зі щокою, що плаче, у центрі… І жахливі рештки смертоносної зброї почали складатися у візерунки обгорток масивних фоліантів, у яких – літопис його військового шляху.
У відставці темп роботи – два “оклади” на місяць
Рік, що минув, був важким для усіх. У відставці Володимир Гордійченко не почуває себе надто комфортно. “Дивно сказати, але я скучаю за армією. Якби здоров’я було кращим, повернувся би до побратимів…” – поділився пан Володимир.
Порятунок від суму він знайшов у ще більш активній творчості. Перш за все, його колекція “фоліантів” виросла на 12 одиниць. Оскільки кожен оздоблений з обох боків, то загалом художник виготовив 24 мистецькі “обгортки”, в середині яких газети, документи, розповіді про побратимів.
“Я працював, як навіжений. Не міг думати про їжу, інколи навіть про сон. Випив склянку чаю – і знову до роботи… Коли починаю, то не знаю, що воно вийде. Це як в малюванні: спочатку береш широкий пензлик, потім середній, насамкінець маленький, яким треба вимальовувати деталі. Так і тут…
Військового мотлоху було багато, я ще торік посилками відправляв його до Запоріжжя. Тож з більших “деталей” починала вимальовуватися основа, менші “проясняли” образ, а зовсім маленькі додавалися, коли все останнє скомпоноване й укріплене”.
Маючи досвід (“старі” фоліанти за рік зіпсувалися, бо кріплення було нестійким, а лак не дуже якісним), пан Володимир дещо змінив технологію: деталі він саджає на більш надійний клей, з’єднує їх здебільшого не нитками, а гвіздками, і новий лак краще зберігатиме “фоліанти”. Бо вони зроблені не лише з осколків снарядів, ракет, гільз, а й з галетів та навіть грудок землі з гусениць артустановки, на якій воював художник.
Від емоцій до глибших сенсів
Та, головне, змінилися сенси… Якщо в перших фоліантах художник виплескував спонтанні емоції ( “Сльози війни”, “Страждання війни”, “Жахіття війни”), то зараз більшість має сакральний характер. За окладами біблійського чи євангельського вигляду, з одного боку, ховається Хаос.
“Виглядає красиво, але вульгарно, – розповідає пан Володимир. – Бо війна мерзенно-вульгарна. Тому я поєднав важке, іржаве, коряве, розбите залізо, що несло смерть, з біжутерією, намистинами, кольоровими кульками, аби підкреслити, що це хаос, і війна нічого хорошого не несе”.
З іншого боку, є в цьому хаосі і конкретний натяк на майбутню перемогу. Бо дуже переконливо виглядають затоплений крейсер “Москва”, потужні “Хаймерси”, наші літаки-винищувачі, тризуб і блискуча карта України. Вона, до речі, хоч і кидається в очі, та виглядає зовсім не вульгарно. “Україна наша повинна бути красивою, як розквітла квітка. А після війни, вірю, буде ще кращою, ніж раніше”, – каже Володимир Гордійченко.
Ікони на пікселі – чергове ноу-хау
На виставці представлено і чергове ноу-хау пана Володимира – ікони на пікселі (зазвичай святих зображають на золотавому фоні).
Ця ідея виникла у художника кілька років тому, коли у своїй бригаді він мав розмову з керівництвом і капеланом отцем Сергієм, які хотіли, аби пан Володимир написав іконостас для майбутньої каплички. Тоді за якихось причин до справи не дійшло. Але за ці роки художник втілив ідею в технологію.
“Піксель – дуже цупка тканина, на підрамник її не натягнеш. Тож береться картон чи фанера, на неї наклюється піксель. На загрунтованій акрилом газеті малюється образ, вирізається і вклеюється на піксель. Можна і просто по ньому писати, я для експерименту зробив одну таку роботу – на іконі зображено воїна, якого рашисти розстріляли за слова: “Слава Україні!”
Попливуть по річці кораблі)))
Коли демонстрація виставки у музеї добіжить кінця, Володимир Гордійченко збирається зайнятися реставрацією репродукції міфологічного сюжету Карла Брюллова, яка потрапила до нього в сумному стані. А потім – завершити збирання моделей кораблів “Баунті”, “Сан-Джованні”, флагманського корабля адмірала Нельсона “Вікторія”…
“Це дуже захопливо – створити своїми руками модель корабля, яка ще буде й на плаву”, – посміхається пан Володимир.
Після перемоги він мріє купити хату у рідному селі, яке зараз у зоні активних бойових дій, перевезти туди усі свої твори і зробити невеликий музей Захисника, Який Малює. Приймати туристів і пускати по святах на річці свою флотилію на радість дітлахам…
Віримо, що так воно і буде!
А поки що – завітайте на виставку Володимира Гордійченка до Запорізького обласного художнього музею!
Адреса: вул. Незалежної України, 76-б.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки і з архіву Володимира Гордійченка
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів