- Які сенси маємо зарахувати до здобутків України за 30 років Незалежності?
- Які події минулого формують нас сьогодні та впливатимуть на майбутні покоління українців?
- Хто ті лідери громадської думки, які формулюють наші цінності?
- Чи сформовані в інформаційному просторі еліти, чий символічний капітал однаково цінний для всіх в умовах «подрібненого» суспільства?
- Як впливати на людей, які поширюють деструктивні ідеї в умовах інформаційної війни?
На ці та інші питання на початку інтелектуальної частини Артфоруму, що відбувся у Запоріжжі з 12 по 16 жовтня, шукали відповіді учасники дискусії «Соціокультурна адаптація в часи змін»: відомий український публіцист, письменник, сценарист, телеведучий Юрій Макаров, письменник і перекладач Остап Українець, фахівчиня з маркетингових комунікацій Оксана Тукалевська та художник, есеїст, арт-куратор і блогер Олекса Манн. Модерували дискусію запорізькі письменник Олесь Барліг та літературний критик Юрій Ганошенко.
Ніщо з радянського минулого не заслуговує на ностальгію чи теплі спогади
На думку письменника, публіциста, сценариста, телеведучого Юрія Макарова, одним з головних здобутків 30-ти років незалежності є зміна ціннісних орієнтирів: зовсім недавно найбільшою цінністю було виживання, та за цей час ми радикально здвинулись у бік саморозвитку. Від суцільного патерналізму, покладання на владу – до самостійності у вирішенні власної долі.
Пан Юрій нагадав, що у Радянському Союзі було дев’ять оборонних міністерств, чотири п’ятих української промисловості працювало на війну. І тому, коли ця шизофренічна держава впала, люди, які нормально монтувалися у систему, раптом були кинуті напризволяще. Проте почали нарешті будувати свої власні стратегії життя.
“Якщо їх довелось вибудовувати із кравчучкою в руках – це не означає нічого ані ганебного, ані трагічного. Це означає набуття суб’єктності величезної маси нібито освічених людей”.
Прийшло свідоме покоління, яке відкинуло страхи історії, – вважає Юрій Макаров. Зрозуміло, що трагедії, які відбулися, – розкуркулення, репресії, вислання – нікуди не ділися. Розкуркулення впливає на три покоління. Плюс війна, звісно. Плюс неможливість висловлювання та самореалізації… Однак покоління, яке мовчало, пішло.
“У нас з’явилася звичка щось робити якісно”
“Здобутком останніх років вважаю те, що ми нарешті протоптали свою пряму стежку в світ, – зауважує Юрій Макаров. – Бо до 90-х ми копіювали все, що діється в Росії. Із початком Незалежності у нас з’явилося відчуття суб’єктності. Оминаючи Москву – не Росію навіть, а саме Москву.
У нас з’явилось звичка щось робити якісно. Сьогоднішнє українське кіно, наприклад, набагато цікавіше російського кіна.
Так, бракує грошей, які в Росії просто розкидають, бракує якогось прикриття згори – але відчуття того, що ми стали самостійними та можемо спілкуватися напряму із світом, – один із принципових здобутків Незалежності”.
Фахівчиня з маркетингових комунікацій Оксана Тукалевська вважає найважливішими цінностями, які ми здобули, свободу, справедливість та захищеність. І що Незалежність як здобуток справді сподіваємося зберегти.
“Ми почали розуміти себе, не лише наше коріння – а й нашу історію. Ми відбуваємось тут. Та саме зараз”.
Письменник, перекладач, блогер Остап Українець народився у 1994 році. Він молодший за Незалежність, проте відчуває, що українці – постгеноцидна нація, яка відновлюється:
“Із здобутків найважливішим вважає те, що тенденція на українізацію простору залишається”.
Пан Остап сам багато робить для розвитку цієї тенденції: на youtube-каналі «Твоя Підпільна Гуманітарка», який має 111 тисяч підписників, він “просто розповідає” про речі, які йому цікаві. Зокрема, «Звідки взялась українська латинка?», «Російський суржик чи реґіональна норма? | Квантова філологія», «Хтонічні вірування кримців | Український бестіарій» та ін.)
Про «лідерів думок» з манерами «слободки»
Звичайно, процес самоусвідомлення нації простим та швидким не буде. Надто глибокі корені патерналізму у більшості громадян. Вони досі потребують ментального «керівництва», і в умовах інформаційної навали не надто схильні примушувати працювати власний мозок. Чи здатні інтелектуали цьому якось зарадити? Хто наразі є авторитетом? Цьому була присвячена друга частина дискусії.
“100 років тому лідерами думок були люди, які писали книжки, – розмірковує Юрій Макаров. – Потім цю позицію зайняли впізнавані обличчя телебачення. Тепер, коли кожен може влаштувати собі телебачення у власній квартирі, ситуація змінилася. З одного боку, визначення лідерства стало прозорішим – автор посту, що зібрав сто тисяч переглядів, вважається менш впливовим, ніж той, хто зібрав мільйон, але водночас це є спрощення процесу. Де факто останній є лідером думок, хоча може спілкуватися дуже нескладною манерою слободки…
Колись інформація служила зменшенню невизначеності. Зараз, коли її надлишок, вона, навпаки, веде до розгубленості, фрустрації та неврозу.
Якісь налаштування точно збилися. Можливо, вони виправляться років за десять. Бо якщо суспільство не налаштоване на саморуйнацію, захисні механізми мають увімкнутися. Можливо, через момент нав’язування суб’єктності. Тобто люди мають навчитися розбиратися, хто є транслятором повідомлення. Бо одна річ – агентство Ройтерс, і зовсім інша – баба Маня з вулиці”.
Юрій Макаров навів думку американського есеїста Олександра Геніса, що основна функція поважної газети – не повідомляти інформацію, а захищати читачів від зайвої: якщо про якусь «подію» не написала, наприклад, New York Times, – то про неї можна взагалі не читати.
“У нас немає наразі такої авторитетної інстанції, як New York Times, яка б підказала, що є правда, а що брехня… Але є особистості, яким можна довіряти, і подібні до Артфоруму події, які розганяють морок”, – вважає Юрій Макаров.
Чи можуть інтелектуали бути популярними?
“Митець – це людина, яка генерує сенси, тобто спочатку йде ідея, а потім надбудови і створюються структури. Та у нас відбувається все навпаки: спочатку будується структура чи інфраструктура, а потім шукаємо ідеї та тяглість, чим наповнювати, зміцнювати ці структури. Так не має бути”, – впевнений Олекса Манн.
Людей неможливо примусити вибирати те, що їм непотрібно. З іншого боку, й інтелектуальна людина може споживати різний продукт, від світської хроніки до досліджень стратегій і цінностей Євгена Глібовицького. Усе залежить від ситуації та потреби. Але нас рятує те, що зараз немає монополії на «лідерство». Тож, погоджуюся, треба формувати медіаграмотність і фактчекінг”.
Ні – зневірі, бо вона є смертний гріх
Учасники дискусії дійшли згоди, що нинішня інформаційна навала – лише початок. Це величезна хвиля, яку треба не просто осідлати, а втриматися на ній і дістатися берега.
“Мала б існувати державна інформаційна стратегія, але ми скоро її не отримаємо, бо є багато речей непроговорених, – вважає Оксана Тукалевська. – Проте ми ж українці, сильні співпрацею, ініціативами, вмінням об’єднуватися і ставати агентами змін”.
“У цій ситуації вибір невеликий, – підсумував Юрій Макаров. – Можна константувати, що все летить шкереберть, і скласти руки. А можна чинити опір, не втомлюватися «бити лапками» і уникати зневіри, яка є смертним гріхом”.
Підготувала Ганна Чуприна, фото з FB-сторінки Артфоруму
«МИГ»: До речі, пан Юрій Макаров дуже добре відгукнувся про запорізький Артфорум на сторінках журналу «Український тиждень».
“Те, що в Запоріжжі запрацював регулярний артфестиваль, означає, що місто підтягнулося до світових трендів. Захід навдивовижу зрілий, продуманий, концептуально досконалий, прямо-таки крутий”.
ДОВІДКОВО
Автор і співорганізатор Артфоруму – Тетяна ОРЛОВА
Дизайн директор і спів-куратор Артфоруму – Дмитро БУЛАНОВ
Співкуратори і модератори: Нікіта ТІТОВ, Олесь БАРЛІГ, Юрій ГАНОШЕНКО, Анна РЕДЬКО, Ольга ВОЛОДІНА, Інеса АТАМАНЧУК, Анна ЧУПРИНА; Від ЗНУ: Вікторія КОВПАК, Анастасія ГУБІНА, Діана КАСАЙ і студенти
Співорганізатори Артфоруму:
Intourist hotel Zaporizhzhya | Гостиница Интурист отель, Запорожье
Bulanov büro
ТІЦ Туристично інформаційний центр Запоріжжя
