Журналісти, що зібралися на безпековий тренінг до Львова на початку жовтня, мали дещо різний досвід нинішньої гарячої фази російсько-української війни. Різняться історії колег із Запоріжжя та Полтави, Чернігова та Хмельницького, – тож, було кому пережите розповісти, кому послухати. Та сенс роботи безпекового тренінгу був у тому, що “журналісти мають робити репортажі, а не стати… наступною історією війни”. Тому саме із пригоди виховного типу й розпочався ранком 2 жовтня тренінг, який проводили британські інструктори Алістер та Лерой, що набули досвіду в найгарячіших куточках планети.
Під час ознайомчої бесіди, порахувавши нас, один із наших авторитетних інструкторів , занепокоєно сказав: “Однієї людини не вистачає”. Затримується, – подумали ми. Та годину поспіль, зазирнувши у телефон, тренер вигукнув: “Маємо проблему з Анатолієм!” І ми, хапаючи куртки та телефони, кинулися по сходах надвір…
Проблема була настільки наочною, що комусь із нас стало трохи зле, гикнулася вранішня кава. Анатолій лежав біля сходів у калюжі крові, крізь дірки у штанях виднілося посічене тіло… А коли ми підійшли ближче, у розпачі притиснувши руки до грудей, поранений підвів голову і плюнув кров’ю. Ми відсахнулися. “О, я спостерігаю вашу чисто онглійську реакцію, – іронічно сказав парамедик Лерой. – Ви дивитесь на пораненого, схрестивши руки на грудях або тримаючи їх у кишенях…”
Звісно, з Анатолієм не трапилось нічого поганого, окрім того, що для демонстрації нашої безпорадності у критичних моментах сучасного життя йому довелося полежати на политій червоною рідиною картонці. А от нам, учасникам тренінгу, довелось переосмислити свої реакції та поведінку.
Бо метою тренінгу за великим рахунком було підняти низький рівень людей у стані паніки до поведінки, адекватної небезпечній ситуації.
По-перше, реагуючи на біду, кидаючись на допомогу іншому, ми мали пам’ятати про власну безпеку, пильнувати довкола, бо ситуація може мінятись миттєво. І аптечку кожен має мати свою, щоб використати насамперед для власного порятунку. Ці постулати достатньо важко монтуються у дещо жертовне світосприйняття людини, що пам’ятає радянські часи.
По-друге – це щодо розгублено схрещених рук – оцінивши ситуацію, для зупинки критичної кровотечі, ми маємо лише 90 секунд. Тож, і зволікати нема часу.
Наскільки швидко йшло засвоєння матеріалу, який наполегливо та методично пояснювали Лерой та Алістер, можна було зрозуміти за подіями другого дня тренінгу. На той час чи не кожен з учасників вже знав, як накладати турнікети; як намацати пульс, щоб зрозуміти, що кровообіг у кінцівці призупинився; навчилися, як затиснути артерію пальцями – і на руці, і на нозі. Тренажером для усіх цих вправ послугували руки-ноги кожного, незалежно від віку, статі та посади. І от, маючи вже деякі навички на озброєнні, на поданий одним із тренерів сигнал, що знову щось трапилося, і не тільки з паном Анатолієм, команда журналістів рішуче кинулась робити реанімаційні вправи із «пораненими». [Їх було троє, а поранення виглядали просто жахливо…] Будемо вважати, що ми із учбовою ситуацією майже впорались.
Та повторимо по пунктах адекватні кроки поведінки, коли реагуєш на крик про допомогу:
- Danger, оцінка небезпечності середовища навколо.
- Response, реакція. Маєш почути відгук від потерпілого. Принаймні, спробувати добитися реакції.
- Catastrophic Bleeding. Зупинити її, цю критичну кровотечу! Маєш максимум 90 секунд.
- Airway. Перевірити дихальні шляхи та ротову порожнину. Чи не заважає людині у безтямі дихати її власний язик?.
- Breathing. Перевірка ушкодження органів дихання. Для цього треба уважно пошукати поранення грудної клітини та спини.
І запам’ятати: турнікети використовувати тільки на кінцівках. При пораненні шиї – рани тампонуємо, закріпляючи тампон у рані зручним бандажем. Тампон можна зробити з будь-чого: з футболки, майки, шалика, рукава від сорочки… [Звичайно, краще мати відповідну тканину в аптечці.] А при пораненні грудної клітини, у живіт, у пах – використовуємо наліпки з аптечки… На відміну від фіксації турнікета, такі вправи ще не так добре вкоренилися в алгоритм наших дій. І це ще над нами свистіли тільки умовні постріли. І поранені нам підказували, де кровоточить червоною фарбою умовне поранення та ще й давали поради, що за чим мають робити новоспечені рятувальники…
Кожен та кожна учасниця отримали досвід, який дуже б не хотілося перевірити у реальній ситуації. Але, але… Добре, що ми тепер це знаємо, як це робити.
“Якщо з вами щось станеться, у вас є ваша персональна аптечка – дві долоні”, – сказала на прощання організатор без пекового тренінгу Оксана Бровко, керівниця Асоціації незалежних регіональних видавців України, склавши пальці у сердечко. Тож, ми знаємо тепер, якими вправними мають бути руки досвідченої людини, яка знає правила поведінки у небезпеці.
Тренінг відбувся завдяки Асоціації незалежних регіональних видавців України в рамках проєкту Міжнародний фонд страхування журналістів за підтримки Europäisches Zentrum für Presse- und Medienfreiheit [ECPMF].
Анонси тренінгів можна бачити на сайті Асоціації.
Оцінка ризиків для журналістів: ніколи не припускайте, що завтра буде схоже на сьогодні
Крім безпосередньо курсу тактичної медицини, по закінченні якого кожен учасник отримав диплом, маємо від організаторів кілька лінків на важливу інформацію по темі тренінгу.
Все частіше журналісти та волонтери опиняються на передовій у зонах конфлікту. За посиланням – всебічний вебінар, посібник про те, як оцінити ризики, якщо персонал редакції працює у ворожому середовищі та висвітлює військові конфлікти та війни.
E-COURSE: RISK ASSESSMENT [«Оцінка ризику»] https://euneighbourseast.eu/media/e-courses/risk-assessment/
Автор курсу Кріс Бут понад три десятиліття працює над створенням мультимедійного контенту. Більше десяти років він проживав у Москві, працюючи на Sky, NBC, Associated Press Television і BBC. Після Москви Кріс працював керівником бюро ВВС у Багдаді, а також займав керівні посади в редакції Всесвітньої служби ВВС. Останніми роками Кріс керував успішною консалтинговою компанією, яка займалася розвитком медіа, спеціалізуючись на безпеці та добробуті журналістів.
Оцінка ризику за шаблонами, розробленими Rory Peck Trust – це вправа, яка може допомогти визначити й оцінити діапазон загроз і ризиків під час роботи журналістів у ворожому чи небезпечному середовищі та, у свою чергу, може допомогти мінімізувати будь-які небезпеки.
Дуже важливо провести оцінку ризиків перед початком будь-якого завдання. Це актуально не лише для зон конфлікту чи злочинності – оцінка ризику також важлива там, де небезпека іноді менш очевидна.
Найбільша небезпека під час роботи у ворожому середовищі та під час громадянських заворушень полягає у відсутності підготовки.
У ході нестабільних подій небезпеки неможливо повністю усунути. Але їх можна суттєво пом’якшити, забезпечивши, щоб увесь персонал прийняв культуру методичної оцінки ризиків, як письмово, так і динамічно, залежно від обставин.
ХТО? Вказати ідентифікаційні та/або паспортні дані та групу крові, а також контакти та адресу найближчих родичів у разі арешту чи поранення…
ЧОМУ? Які ваші цілі та очікування від завдання? Чи вони можуть змінюватися в міру розвитку подій? Обов’язково уникайте «розпливчатості місії» – не залишайтеся на місці події довше, ніж потрібно, «про всяк випадок».
КУДИ? Який пункт призначення? з якими небезпеками є можливість зіткнутися, дістаючись туди? …Якщо можливо, є сенс відвідати ймовірне місце подій заздалегідь, визначити шляхи евакуації, роздрукувати карту вулиць на випадок, якщо мобільний перестане працювати.
Варто поговорити з коллегами, які, можливо, вже знають місце та обставини [але ніколи не припускайте, що завтра буде схоже на сьогодні].
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та організаторів тренінгу
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
