Децентралізація по праву вважається найуспішнішою реформою в Україні. Бо навіть прифронтові громади Запорізької області розбудовуються, забезпечують достойні умови для життя мешканців і вимушених переселенців, планують подальше відновлення й активно ці плани впроваджують. Одним із гарних прикладів є Широківська громада, куди завітали медійники за сприяння запорізького Центру журналістської солідарності.
Чому населення під час війни зросло удвічі?
Широківська громада – передмістя Запоріжжя – складається з десяти старостинських округів (35 населених пунктів). До великої війни населення складало 15 тисяч. Після повномасштабного вторгнення виїхало приблизно 10 відсотків мешканців, але громада в рази більше прийняла внутрішньо переміщених осіб, яких тут лише офіційно зареєстровано 9200 з 11 областей України.
До того ж, на території громади чимало дачних кооперативів. Багато мешканців Запоріжжя переїхали на «фазенди» фактично на постійне проживання, вважаючи, що тут безпечніше, ніж у самому місті. Тож орієнтовно у Широківській громаді мешкає 30-40 тисяч (за різними підрахунками). Це створило велике навантаження на інфраструктуру. Але в громаді не склали руки. Навпаки, роблять усе, аби приїжджі – їх тут називають новими мешканцями – залишилися у громаді жити.
“Після війни однією з головних проблем буде демографічна, – вважає голова Широківської громади Денис Коротенко. – Тому намагаємося якнайбільще сприяти налагодженню життя нових мешканців та їх працевлаштуванню. Роботи дуже багато, не всі, на жаль, хочуть працювати… Але так було завжди, і зараз нічого не змінилося. Та є й активні люди. Громада взяла участь у державній програмі, і лише через центри зайнятості працевлаштовано 80 ВПО. Також багато людей працює на благоустрої, в соціальних послугах, на сільгосппідприємствах”.
Працьовитим і активним новим мешканцям – повага
Дбають широківці і про облаштування житла для нових мешканців.
Зокрема, в селі Миколай-Поле обладнали гуртожиток на шість родин. Одна кімната розрахована на трьох осіб. Є спільна кухня з усім сучасним начинням і посудом, дві туалетні кімнати, пральні машинки. Як розповіла голова ради ВПО Широківської громади Тетяна Кирилова, зараз тут живуть чотири сім’ї (10 осіб) з Оріхівського району, Гуляйпільської, Якимівської громад та з Луганщини.
“Це так приємно, коли нас називають новими мешканцями громади, – розповіла пані Тетяна. – До нас дуже добре поставилися. Ми ж виїжджали з однією сумкою в руках, а нас усім забезпечили – посудом, одягом, засобами гігієни, та усім”.
Усі мешканці гуртожитку беруть активну участь у житті громади. Наприклад, пані Тетяна – вчителька математики та інформатики – працює у школі, займається громадською діяльністю.
Як пояснила заступниця голови Широківської громади Ольга Ставицька, це принципова позиція: “Людей багато, місць мало, тому повага й перевага тим, хто працює і активний”.
За словами пані Ольги, після перемоги, коли нові мешканці побажають повернутися до рідних домівок, то ці приміщення можна буде переорієнтувати на підтримане проживання – для осіб з інвалідністю, одиноких, які взимку не можуть себе забезпечити тощо.
Відповідальності не бояться, вміють писати заявки та отримують гранти
“Щоб життя було більш комфортним, ремонтуємо дороги, будуємо водогін, розвиваємо медичні та адміністративні послуги, – каже Денис Коротенко. – Робимо це або власними силами, або залучаємо кошти донорів, держави, різних фондів”.
Так,
у Широківській громаді від моменту об’єднання була поставлена мета: навчитися залучати до бюджету додаткові кошти, розробляти проекти, писати якісні грантові заявки, зацікавлювати міжнародних партнерів.
За це відповідають фахівці комунального підприємства «Агенція розвитку Широківської громади» та усіх підрозділів апарату, і зараз партнерами громади є GIZ, USAID, благодійні фонди «Добре», «Проліска», «Посмішка ЮА», «100 відсотків життя» і багато інших.
Та гроші не падають з неба – це велика й копітка робота. А отримавши грант на проєкт, його треба якісно реалізувати, прозвітувати і нести відповідальність. «Ми не боїмося відповідальності, – каже Денис Коротенко. – Тому пишемо заявки і працюємо над багатьма проєктами”.
Реконструкція водогону – запорука майбутнього розвитку
Одним із наймасштабніших проектів громади, куди вкладено багато зусиль та коштів, є реконструкція водогону.
«Це єдина артерія, яка постачає водою села, де у нас взагалі є вода… Я не знаю, як так сталося, що у багатьох селах коло Запоріжжя не було центрального водопостачання. Люди десятиліттями жили на привізній воді… А в деяких селах, куди водогін таки доходить, не вистачає його потужності. До об’єднання люди отримували воду раз на тиждень. Створивши громаду, ми виконали деякі роботи, – стало двічі на тиждень. Але ж це ненормально! Вода – це базова потреба, вона має бути в крані щохвилини. А водогін…
Побудований в 50-х роках де з чавуну, де з залізобетону, він ніколи не зазнавав реконструкції. У деяких місцях трубу можна продірявити пальцем. Тому втрати через пориви шалені – 50-60 відсотків. Тобто ми купуємо у міського водоканалу літр води, а до нас доходить 400-500 грамів. Тож водопостачання – наш головний пріоритет».
Фахівці громади розробили проект реконструкції водогону, подали заявку на конкурс на отримання державної субвенції на відновлення і виграли його. Вартість проекту склала 126 мільйонів гривень, роботи розпочалися минулого року. Зараз водогін готовий на 85 відсотків. Це дві пластикові труби [основна та резервна] довжиною 19 кілометрів від насосної станції, що будується на межі Запоріжжя та громади, і до подібної у селі Лукашеве. Усі роботи планується завершити до кінця літа.
«Ми не просто перекладаємо труби – ми повністю міняємо систему, – каже заступник голови Широківської громади Дмитро Свіркін. – Ми стоїмо на місці, де громада підключається до міськводоканалу. Тут будуємо нову насосну станцію, аби не залежати від змін тиску. Саме зараз робимо тимчасовий байпас – це обвід, паралельний прямій ділянці трубопроводу з запірними приладами, щоби не виникло проблем при перепідключенні, а само воно зайняло не тижні, а кілька днів. (До речі, зварювальні апарати, якими працюють наші співробітники, нам придбало швейцарське посольство). А далі дві гілки водогону біжать полями до населених пунктів громади. Кілька десятків колодязів дозволять у випадку аварії оперативно переключити воду на іншу лінію.
Водогін не тільки закриває проблему втрат. Від нього буде залежати подальший розвиток громади. Там, де води не вистачало, вона буде надаватися в повному обсязі, а потім можна буде думати над водозабезпеченням сіл, де води не було ніколи”.
“Чому лавки у сквері сірі, а тризуб іржавий?”
Дбаючи за базові потреби, у Широківській громаді активно займаються і благоустроєм. Зокрема, у селі Володимирському облаштували невеликий сквер: встановили лавочки, виклали плиткою доріжки, засіяли травою газони, посадили дерева, встановили тризуб з останньої партії металу з «Азовсталі» (через це він має колір іржі, і його не будуть фарбувати, аби зберегти пам’ять про героїчну оборону азовців). І зараз розробляють концепцію меморіалу захисникам України.
У когось може виникнути питання: чи доречно це під час війни?
“Я інколи розумію колишніх (до об’єднання) голів сільрад, які лише жалілися на відсутність коштів, – посміхається Денис Коротенко. – Бо … Зробив я цей сквер чи не зробив – усе одно буду поганий. Або зробив не так. Мене постійно питають: навіщо 28 лавок? чого вони сірі? нащо поставили тенісний стіл (зауважу, на розчищеному нами колишньому звалищі)?…
А от дивіться: зробили сквер – люди приходять, відпочивають, і ось поруч з’явився МАФ, який пропонує каву та печиво. Люди купують, іде копійка до бюджету. І ось інший власник каже: а я хочу поставити тут МАФ із напівфабрикатами. Тобто іде розвиток”.
Є розбудова – є життя і надія
Денис Коротенко переконаний, що потрібно знайти баланс між економічним розвитком, демографічною ситуацією, і фронтом. До речі, громада активно допомагає військовим: у Клубі успішних пані збирають гроші і передачі хлопцям, в об’єднанні «Турбота» волонтерки плетуть маскувальні сітки», селищна рада постійно виділяє кошти на підтримку підрозділів, з якими працює напряму.
“Зрозуміло, що наш основний фронт – війна з росією. Але якщо мешканці тільки ховатимуться по хатах, хирітиме підприємництво, то незабаром усі виїдуть – і не буде громади. Нічого не буде. А коли є умови для безпечного навчання, створено гарні умови для надання медичних та адміністративних послуг, гуманітарної допомоги, коли є інфраструктура, вода, дороги, освітлення – мешканці не хочуть покидати свою домівку, а залишаються тут.
Коли щось робиш, тим самим доводиш собі та іншим, що є життя, є надія і буде перемога. Моя думка така”, – впевнений Денис Коротенко.
Секрет успіху Широківської громади – у команді професіоналів. Та планів громаддя – і є вакансії. Тож тут чекають на людей молодих, енергійних, креативних, амбіційних, які готові працювати в громаді.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
