Голова Енергодарської міської військової адміністрації, мер Енергодару Дмитро Орлов, який вже більше двох з половиною років разом із своєю командою фахівців мешкає та працює у Запоріжжі, розповів про життя громади в евакуації та обстановку в окупованому місті атомників.
«Усі релоковані служби продовжують працювати»
За словами Дмитра Орлова, після окупації Енергодара російськими військами у березні 2022 року з міста виїхала більшість мешканців. Якщо до повномасштабного вторгнення там проживало 53 тисячі осіб, то зараз – близько десяти тисяч. Внаслідок війни енергодарці наразі розкидані по всій Україні. Зокрема у Запоріжжі мешкає десь тисяча родин (у Києві – 1200, Дніпрі – 300, також переселенці з Енергодару є в усіх інших регіонах країни). Тут же дислокується військова адміністрація міста та виконавчі органи.
– Майже всі, хто працював зі мною в Енергодарі, зараз продовжують виконувати свої обов’язки у Запоріжжі, – каже голова міської адміністрації. – Не усі, звісно, завантажені на 100 відсотків, але працюють. Діє ЦНАП, де можна отримати необхідні довідки чи оформити документи. Освітяни проводять дистанційне навчання. Працюють органи соціального захисту – на них навіть посилилося навантаження. Бо збільшилася кількість тих, хто отримує допомогу. Це усі енергодарці-ВПО, військовослужбовці та їхні родини, ветерани тощо.
Більшість фахівців знаходяться у Центрі допомоги переселенцям з Енергодару, який діє у Запоріжжі вже третій рік (подібні центри є також в інших містах).
Саме тут можна отримати і гуманітарну допомогу, і фахові консультації з різних питань, – стосовно стану здоров’я, поновлення документів, працевлаштування, освіти, пільг, правових аспектів.
– Коли ми починали роботу в Запоріжжі, в нас майже нічого не було, – каже начальниця управління соціального захисту Енергодарської міськради та керівних хабу Ліна Володимирівна. – З Енергодару не вдалося вивезти ні техніку, ні документацію. Але електронну базу зберегли, і до ворога важлива інформація не потрапила. А завдяки німецьким партнерам отримали нове обладнання – ноутбуки, принтери та інше. Роботу швидко відновили, і виконуємо всі державні соціальні програми – в тому числі для тих містян, які залишилися в окупації. Також в нас багато міських соціальних програм – загалом вісім.
На першому місці – допомога ЗСУ
Серед міських програм на першому місці – підтримка захисників з Енергодару. Так, кожному енергодарцю, що йдуть на фронт, міська рада виплачує 50 тис. грн. Минулого року на ці цілі було спрямовано 50 млн грн.
У хабі збирають для захисників медикаменти, предмети гігієни, маскувальні сітки, інші необхідні речі та відправляють у певні військові частини.
Діють програми допомоги пораненим військовим на реабілітацію, щомісячної допомоги сім’ям та дітям загиблих воїнів, підтримки цивільних постраждалих від ворожих обстрілів тощо.
Крім того, завдяки закордонним партнерам, усі переселенці з Енергодару щомісячно отримують гуманітарну допомогу – продовольчі набори. До речі, частину отриманих продуктів за бажанням можна теж передати на потреби ЗСУ.
– Ще одна програма – для підтримки енергодарців, які мешкають в інших містах України. – зазначає керівниця хабу. – Раз на рік, напередодні різдвяних свят, ми відправляємо їм великі посилки, до 15 кг, з продуктами харчування та іншими речами. Щоб наші мешканці знали – де б вони зараз не перебували, ми про них пам’ятаємо. Цього року плануємо відправити щонайменше півтори тисячі таких посилок.
Також у хабі можна отримати інші послуги – зокрема юридичні та медичні консультації. Тут постійно чергують потрібні фахівці.
– Частіше за все, – каже лікарка Світлана Олександрівна (вона теж разом з чоловіком виїхала з Енергодару, а зараз працює у хабі), – до нас звертаються зі скаргами на підвищену тривожність, панічні атаки, почуття пригніченості, розлади сну, інші ознаки стресу, до якого призводять постійни сигнали повітряної тривоги та обстріли. – Я розмовляю з людиною, даю необхідні поради, вимірюю тиск. Крім того, тут можна отримати певні безкоштовні медикаменти.
В окупації: репресії, перебої зі світлом та відсутність опалення
За словами Дмитра Орлова, якийсь час після захоплення Енергодару російськими військовими, релокована до Запоріжжя міськрада хоч і дистанційно, але активно допомагала жителям окупованого міста. Проте с вересня 2022 року це стало неможливо. Окупанти перекрили шляхи для гуманітарної допомоги, майже унеможливили виїзд з міста, влаштували справжній терор для мешканців.
– Через катівні пройшли близько півтори тисячі людей, – каже мер міста. – І це лише те, що відомо. Серед них багато працівників атомної станції. Більшості згодом вдалося вирватися і виїхати, але не всім. Дехто вважається зниклим без вісти або досі за гратами – комусь навіть вже оголосили вирок «за тероризм» – до 15-20 років в’язниці. Декого, на жаль, вбили.
Працівника ЗАЕС Сергія Швеця російські військові розстріляли у власній квартирі. На щастя, він вижив і зміг виїхати з міста.
Майже рік росіяни незаконно утримували за гратами і першого заступника міського голови Енергодару Івана Самойдюка.
Загарбники викрали його 19 березня 2022 року, а коли він відмовився співпрацювати, почали катувати.
З ворожого полону заступника мера вдалося звільнити лише 16 лютого 2023 року.
За час перебування у катівнях Іван Гнатович ледве не загинув від серцевого нападу та втратив 30 кг власної ваги. Але окупантам не вдалося його зламати.
І це не єдиний приклад стійкості енергодарців.
Наразі отримувати правдиву інформацію з Енергодару складно, але все ж можливо.
Дмитро Орлов зазначає, що в місті великі проблеми з електрикою та водопостачанням – світло майже щоденно відключають на тривалий термін, тож і води в кранах немає. Не працюють ліфти. З опалюванням ще гірше. Місто не має котелень, воно забезпечувалося теплом від теплової станції та ЗАЕС.
Теплова станція припинила працювати майже відразу після початку окупації, атомна – у вересні 22-го. Тому вже третій рік містяни залишаються зовсім без опалення. Але окупантам байдуже.
Також росіяни продовжують неймовірно тиснути та залякувати людей, застосовують репресії при найменшому спротиві. Без російського паспорта неможливо ні медичну допомогу отримати, ні ліки купити, ні навіть вільно пересуватися містом, бо постійно перевіряють документи.
Крім того, відмічає мер, окупанти грабують та відбирають власність містян – особливо тих, хто залишив місто.
Попри все, навіть зараз все ще можливо виїхати з окупованого міста.
– Так, це небезпечно, треба пройти прискіпливу фільтрацію, і не всіх випускають, але декому вдається виїхати, – підкреслює Дмитро Орлов. – Ми завжди раді їх зустріти, підтримати та надати необхідну допомогу.
Плани відновлення
Хоча місто атомників поки що утримує ворог, міськрада вже складає попередні плани відновлення Енергодару після його звільнення.
За словами Дмитра Орлова, житловий сектор не дуже постраждав від російських обстрілів, а ось інфраструктура суттєво зруйнована. В тому числі будівлі парку Перемоги, водно-спортивної бази тощо. Набережна взагалі очеретом поросла. Також цього року пожежа знищила більшу частину лісо-паркової зони – усе місто декілька днів було в диму, але окупанти майже не гасили пожежу.
Значних руйнувань зазнала інфраструктура атомної станції – постраждала адмінбудівля, вщент зруйновано навчально-тренувальний корпус, критичних ушкоджень від пожежі зазнала градирня тощо. Територія станції замінована, до того ж там безліч військової техніки та російських вояків.
Ворог і досі продовжує обстрілювати АЕС (звинувачуючи в цьому ЗСУ) — найчастіше с території того ж парку, який перетворили у військових об’єкт. У свою чергу зі сторони атомної станції, яку загарбники теж перетворили на військовий об’єкт, вони час від часу обстрілюють житлові квартали міста.
– Перш за все, – зазначає мер міста, – після деокупації і розмінування території – а ворог відступаючи заміновує усе, потрібно буде налагодити нормальне постачання комунальних послуг. Особливо на об’єктах критичної інфраструктури. В нас, завдяки допомозі закордонних партнерів, вже є 50 одиниць генераторів. Деякі дуже потужні. Зараз вони працюють в якості резервних джерел живлення тут, у Запоріжжі. Також одне з головних, але найскладніших завдань, – відновлення роботи атомної станції. Після того, що там зробили окупанти, це буде дуже важко. Тут с «Енергоатомом» будемо вирішувати. Але неодмінно все відновимо.
«Дуже вдячна працівникам хабу…»
Жителька Енергодару Людмила, яка багато років працювала у рідному місті вчителькою, розповіла, що її старший син Роман с першого дня повномасштабної війни пішов добровольцем на фронт боронити Україну. А вона на початку березня 2022 року разом з чоловіком та молодшим сином Андрієм виїхала з окупованого міста до Запоріжжя.
– Я відразу звернулася до нашого хабу, – каже Людмила. – і дуже вдячна усім його працівникам. Наша родина отримує тут допомогу за сина-військовослужбовця, та гуманітарну допомогу. Також є можливість скористатися безкоштовними юридичними та іншими послугами. Нас у всьому постійно підтримують.
До речі, вчителька продовжує працювати за фахом – навчає дистанційно своїх учнів, які з батьками покинули окупований Енергодар. Її молодший син цього року вже закінчив школу і вступив до одного із запорізьких вишів.
Шкода тільки, що воєнний час розділив сім’ю. Чоловік, який раніше працював на ЗАЕС, тимчасово переїхав до Хмельницька, де йому запропонували роботу на Хмельницькій атомній станції. А син Андрій вже третій рік на фронті.
– Дуже ним пишаємося, але й переживаємо страшенно, – відзначає Людмила. – Не бачили його вже більше півроку. Раніше приїздив на короткий термін у відпустки, а зараз каже, що не має такої можливості.
Також Людмила неймовірно сумує за своїм рідним містом та домівкою.
– Постійно бачу сон, – розповідає вона, – начебто я йду нашим містом, його вулицями, доходжу до своєї багатоповерхівки, а до квартири потрапити ніяк не можу.Важко… Але сподіваюся, вірю, що колись ми всі повернемося додому.
Світлана ШКАРУПА,
фото авторки та з відкритих джерел
