З нагоди сьогоднішнього Всесвітнього дня книги, про наявність якого, чесно зізнаюся, я не знав, але цілком погодився з його існуванням), одна моя знайома дуже юна і дуже допитлива леді поцікавилася: «Ви – автор 17 книг, як вказано у вас на сторінці на ФБ. А книгу якого автора ви вважаєте найголовнішою?»
Я, майже не роздумуючи, відповів: «Пригоди бравого солдата Швейка» Ярослава Гашека, яку я свого часу знав майже напам’ять: можна було, відкривши книгу, прочитати пару рядків з неї і я розповідав – дуже близько до тексту, про що далі йдеться мова.
Був час – на початку вісімдесятих років минулого сторіччя, я «Пригоди…» читав щодня. Вчитувався в нехитру в’язь слів геніального Ярослава Гашека. До речі, про Швейка він писав і раніше. Це були оповідання під умовною назвою “Ідіот в армії”. А в романі Швейк – зовсім не ідіот, навіть за деяких його, начебто, ідіотських витівок. Це виключно політичний роман, у якому автор висміяв тоталітарний режим. І не має значення, в якій країні він існував. У СРСР були такі самі порядки, як описав Ярослав Гашек. Навіть страшніше, якщо згадати «Архіпелаг Гулаг» Олександра Солженіцина.
Чи читатиму сьогодні Швейка? Мабуть, кілька сторінок.
*
На фото: моя домашня бібліотека, яка водночас є і домашнім іконостасом. Я давно збираю ікони Божої Матері і навіть пишу про них книгу. Робота йде медденно, але йде. Робоча її назва: «Цариця моя Преблага». Крім фото чудотворних ікон Богоматері – а їх близько 450, у книги будуть і молитовні звернення до неї, включаючи і мою власну молитву з особливим, закодованим зверненням до Преблагої Цариці. Колись поясню, що це таке.
Волоимир ШАК
