Два дні прем’єр у запорізькому театрі “СВіЯ” – це нова вистава “Мотлох” однойменного, іронічно-принципового нового театрального об’єднання, створеного недавніми студійцями, які швидко подорослішали з війною.
Подорослішали і щодо тем – жоден театр у Запоріжжі так не наблизився до теми війни на сцені (концертні програми є, а от вистав немає). А тут ще минулого літа гриміла моновистава Макса Кондратова “Кабаре “Асторія” – історія аншлюсу Австрії, близька до наших подій настільки, що аналогії ми продовжуємо помічати досі. І чекаємо можливості побачити виставу знов…
А нині у дитячому театрі – “Мотлох”, безжальне для очей та вух видовище, яке із юним максималізмом вивертає перед глядачем вади суспільства, що й народжують війну.
Війну, на яку не чекали, навіть знаючи її невідворотність.
Та ми, дорослі, пам’ятаємо цей нав’язливий рефрен ядерної війни з “Марсіанських хронік” Рея Бредбері… Написаних, до речі, ще у 1950-му, відразу після Хіросіми, молодим пронизливо пророчим у своїх відчуттях письменником… А ми росли із цим, не міряючи шлейф ядерного вибуху на своє життя.
Панічні атаки 80-х пам’ятаю, коли радянські школярі були отруєні пропагандою очікування американської ядерної загрози…
А загроза прийшла з іншого боку – від тих, хто саме про цю загрозу верещав…
Як мені сумно, що війна стала реальністю сьогоднішніх дітей – талановитих, нестримних у своїх талантах, щирих та людяних.
Які перший свій гонорар віддають родині друзів, які втратили на цій, новій війні батька…
Це і дорослішання, і нам, дорослим, дорікання. Тим, хто не здатний на таку відповідальність перед життям, на такі вчинки.
То, може, подорослішаємо?
Приходьте на “Мотлох”. За можливістю побачити у дзеркалі сучасний світ. За неймовірними відчуттями єдності та людяності.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
