Після першого туру президентських виборів в Україні суттєво зросли очікування ймовірних позитивних змін. На початку квітня на них сподівалися 52%, тоді як у березні – 35%.
Також порівняно з березнем майже вдвічі більше людей вважають, що країна прямує у правильному напрямку – таких нині 30%.
Та як довго зазвичай тримаються передвиборчий оптимізм та сподівання на новообраного главу держави? З вирішенням яких важливих для людей проблем вони пов’язані?
Перше: важливо, на що сподіваються виборці
Деякі відповіді на ці запитання містить історія попередніх кампаній та президентів: чинного, Петра Порошенка, а також Віктора Ющенка та Віктора Януковича. Ми проаналізували їх, починаючи від нинішніх президентських перегонів і завершуючи виборами 2004 року.
Отже, у травні 2014 року аж 58% виборців вважали, що наступні дострокові президентські вибори здатні покращити ситуацію в Україні. Це означало величезний кредит довіри до наступного глави держави, ім’я якого не було секретом ще до першого туру. Разом із тим показова ще одна цифра: 52% так чи інакше були готові терпіти певні економічні труднощі, якщо це призведе до покращення їхнього життя у майбутньому. Тобто, мало місце міцне прагнення українців до реформ та сподівання на них.
Тогочасні настрої мали ще іншу специфіку. Найнагальнішими проблемами країни у 2014 році виборці все ще називали економічні, до яких включали і боротьбу з корупцією. Та водночас вперше до переліку пріоритетів увійшли забезпечення незалежності країни та її обороноздатності, подолання розколу між Заходом і Сходом. Причини зрозумілі: анексія Росією Криму, захоплення перших міст на Донбасі, дискусія щодо шляхів вирішення проблеми сепаратизму, відчутні перспективи початку масштабнішого збройного конфлікту.
Автор фото – Pointertom
Пореволюційний оптимізм 2014 року був подібний до того, що існував на початку 2005-го, після Помаранчевої революції. Ті ж сподівання на нову владу та її відданість вистражданим на Майдані змінам. Виборці очікували насамперед підвищення рівня життя, кращого соціального захисту, розвитку економіки та створення нових робочих місць. 67% були впевнені, що тодішній герой Майдану Віктор Ющенко з усім цим впорається.
Вибори 2010 року мали дещо спільне з теперішніми. Велике розчарування попередньою п’ятирічкою, мало віри та оптимізму щодо змін на краще навіть за місяць-два до них. Наприклад, у грудні 2009-го близько 80% населення вважали, що справи в країні йдуть у неправильному напрямку. Переважна більшість не вірила у здатність жодного з тодішніх кандидатів подолати корупцію, зупинити беззаконня та й взагалі виконати свої передвиборчі обіцянки. Лише 36% сподівалися на покращення ситуації в результаті тих виборів.
Втім, найважливішими завданнями перед новим президентом, яким зрештою став Янукович, виборці тоді називали боротьбу з корупцією та проведення реформ.
Друге: зміни мають бути швидкими
Реформи або проводять швидко після виборів – або не проводять взагалі. Це універсальна політична істина. Бо здобута на виборах довіра більшості або ж значної частини суспільства дає політику карт-бланш на суттєві, в тому числі обіцяні перед виборами зміни. А коли довіра зникає, то проводити реформи незрівнянно важче.
Цей карт-бланш обмежений у часі. Вважається, що важливим терміном для оцінки виборцями новообраного глави держави та його дій є перші сто днів. Протягом них очевидними стають тенденції в діяльності президента. Водночас ще за інерцією зберігається високий рівень довіри виборців – однак після цих трьох-чотирьох “медових” місяців уже настає ризик її зменшення.
На жаль, в українській традиції ще не було випадків, коли перша стоденка стала би запорукою утримання або збільшення популярності новообраного глави держави та довіри до нього.
У травні 2014-го Петро Порошенко переміг уже в першому турі виборів, отримавши 54% голосів. Рівень довіри до нього на час обрання був аж 64%. Протягом перших трьох з лишком місяців після вступу на посаду довіра до нього поступово зменшилася до 51%, після чого почала падати швидше. Вирішення проблеми Донбасу, проведення економічних реформ та соціальний захист населення – ці проблеми найбільше хвилювали українців на час завершення “ста днів” Порошенка.
На кінець 2015 року Петру Порошенку довіряли лише 22%, а ближче до активного початку нової виборчої кампанії, у серпні 2018 року –13% виборців.
Віктор Янукович набрав близько 49% у другому турі президентських виборів, що відбулися в лютому 2010 року. 54% позитивно чи переважно позитивно оцінили перші місяці його президентства. Рейтинг Януковича станом на червень 2010-го становив 46% – однак незабаром після ста перших днів почав стрімко знижуватися. Уже на кінець того ж року він був трохи за 30%, і до кінця президентства цей рівень підтримки не збільшувався. Очевидно, що швидко зневірилася у виконанні обіцянок частина тих, хто підтримав Януковича на президентських виборах. Станом на жовтень 2013-го – тобто перед початком Революції гідності – голосувати за нього готові були 24% виборців.
У березні 2005 року 52% громадян позитивно оцінювали діяльність обраного в кінці 2004-го президента Ющенка. 60% йому довіряли, близько половини виборців вважали тоді, що справи в країні рухаються в правильному напрямку.
Однак наступні шість місяців стали катастрофічними для “помаранчевої” влади та Ющенка зокрема. У вересні 2004 року тодішньому президенту довіряли лише 33%, причому рівень недовіри був значно вищим. 61% опитаних вважали, що країна розвивається у неправильному напрямку. Зневіра мала конкретні причини: відкриті альянси представників нової та попередньої влади, зволікання з обіцяними реформами, корупційно-політичні скандали в оточенні Ющенка.
Відтоді його популярність та рейтинг продовжували незмінне падіння. На кінець 2008 року у Ющенка був найгірший серед вищих посадовців баланс довіри-недовіри – мінус 67%. А перед наступними президентськими виборами, тобто станом на кінець 2009 року, рейтинг Ющенка становив близько 5% голосів виборців.
Третє: українці хочуть радикальних змін
Отже, є чітка, багато разів доведена схема поведінки виборця. Три-чотири місяці на споглядання та оцінки, і потім висновки – виходячи із дій нового президента та власного бачення пріоритетних для країни питань.
Безперечно, це повинні мати на увазі теперішні кандидати, Петро Порошенко та Володимир Зеленський.
Зокрема й те, що нинішні вибори до певної міри зламали багаторічну попередню традицію. Вже не економічні питання та соціальний захист є на перших місцях серед проблем, вирішення яких очікують люди насамперед. Їх витіснили зовнішня загроза державності – війна на Сході, та внутрішня – масштабна корупція.
Ще до виборів соціологи дослідили, що саме ці питання найбільше вплинуть на вибір українців. Зокрема, владнання конфлікту на Донбасі було головним для 39% виборців. Причому саме питань безпеки держави та боротьби з корупцією напряму стосуються президентські повноваження та інші можливості президента (такі як вплив на СБУ та Генеральну прокуратуру), на відміну від питань економічних та соціального захисту.
І ще одна важлива річ: згідно з останнім опитуванням групи “Рейтинг”, 83% українців хочуть не просто змін, а радикальнихзмін. Тобто, не напівкроків, косметичних “реформ” та традиційного для української влади всіх часів зволікання.
Цей показник суттєво зріс від початку року. Радикальних перетворень вимагають виборці обох кандидатів, що вийшли до другого туру: 76% прихильників Петра Порошенка і 88% – Володимира Зеленського. Такі високі показники притаманні всім регіонам та віковим групам – від 18 років і до понад 60-ти.
Тобто, Україна в цьому єдина. Тепер слово буде за переможцем. Ну й такі суспільні настрої варто взяти до уваги майбутнім учасниками чергових парламентських виборів, які почнуться фактично відразу після президентських і завершаться голосуванням 27 жовтня.
Автор – журналіст Анатолій Марциновський
Матеріал оприлюднено в рамках спецпроекту з «Інтерньюз-Україна»
