День 12 жовтня. Пам’ятні дати та події

Лев Ребет (1912-1957) загинув на сходах будинку на Карлплатц у Мюнхені, де знаходилась редакція журналу «Український самостійник». Вбивцею був агент КГБ Богдан Сташинський.

Знаряддям убивства став пристрій, який вистрілював струменем синильної кислоти. Він був виготовлений в КДБ у «спецлабораторії №12». Через два роки Сташинський схожим чином убив Степана Бандеру.

Лев Ребет народився 3 березня 1912 року у Стрию, що на Львівщині.

У 15 років, навчаючись у Стрийській українській гімназії, став членом Української військової організації (УВО), у 1929 році вступив до лав ОУН, а 1930 року очолив її провід у Стрийському повіті. Протягом 1934-1938 років був керівником Краєвої Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях.

Після розколу ОУН, у 1940 році, Лев Ребет приєднався до фракції Степана Бандери і був одним з ініціаторів проголошення Акту відновлення української державності у Львові 30 червня 1941 року.

Нацисти заарештували його на початку липня 1941 року разом з іншими членами Українського державного правління і з вересня 1941 до грудня 1944 року утримували в концтаборі Аушвіц. Після звільнення Ребет емігрував до Західної Німеччини.

У Німеччині, крім політичної, Ребет активно займався громадською і науковою діяльністю. В 1949 році захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація» в Українському вільному університеті у Мюнхені, де в 1952 році став доцентом, а в 1954 – професором державного права.

Друкувався в українській емігрантській пресі – газетах «Українська трибуна», «Час», «Сучасна Україна», був членом Наукового товариства Тараса Шевченка, з 1955 року став головним редактором журналу «Український самостійник».

ПОДІЇ ДНЯ

Цього дня, у 1492 році, експедиція італійського мореплавця Христофора Колумба досягла берегів сучасних Багамських островів. Мореплавці щиро вірили – вони досягли берегів Індії, не здогадуючись, що відкрили нову частину світу, яку згодом назвали Америкою.

На той час в Іспанії склалась доволі несприятлива економічна ситуація: спустошена казна, відсутність вільних для продажу земель, мізерні прибутки від податків на торгівлю та ремесло, а також збідніле дворянство не залишали вибору монархам. Вдала подорож до Індії новим шляхом давала надію на покращення економічного становища в країні.

Тож 3 серпня 1492 року з порту Палос під командуванням Колумба вирушила флотилія в складі трьох кораблів – «Санта Марія», «Пінта» і «Нінья». Подорож тривала понад два місяці. На світанку 12 жовтня 1492 року матроси побачили землю. Це був один з Багамських островів, який назвали Сан-Сальвадор. Далі були відкриті Куба та Гаїті.

Загалом Колумб здійснив чотири плавання (1492-1504) через Атлантичний океан, відкрив частину островів Вест-Індії. Проте відкриті Колумбом землі не справдили надій іспанської корони. Тому про людину, яка відкрила нові землі, дуже швидко забули. Христофор Колумб помер у 1506 році, так і не усвідомивши значення своїх відкриттів.

Знадобилося ще майже століття, аби багатства Нового Світу зробили Іспанію найбагатшою і найсильнішою державою планети на той час.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Михайло Лисенко (1906-1972), скульптор, академік.

Народився у селянській родині в селі Шпилівка (нині Сумська область).

Інвалід з дитинства – внаслідок туберкульозу кісток мав горб на спині, після перелому нога не згиналася у коліні та була коротша за іншу на 12 см.

Після смерті батьків Михайло виховувався в Сумському дитячому будинку, де познайомився з відомою в місті особистістю – художником та засновником Сумського художньо-історичного музею Никанором Онацьким.

Михайло Лисенко спочатку вступив до Харківської художньої профшколи, а згодом до Харківського художнього інституту.

Митець працював у галузі станкової та монументальної пластики.

Серед його робот, створених у співавторстві: пам’ятник Сидору Ковпаку в Путивлі (1971), пам’ятник загиблим у Бабиному Яру під час німецько-фашистської окупації у 1941-43 роках у Києві (1976).

Один з найвідоміших творів Лисенка – пам’ятник Миколі Щорсу у Києві, неподалік від центрального залізничного вокзалу. Останніми роками точаться дискусії про доцільність збереження цього монументу військовому діячу, що воював проти незалежної Української Народної Республіки.

Попри очевидну відповідь багато митців захищають цей пам’ятник як видатний зразок мистецтва. Він має стати частиною експозиції поки що не створеного музею мистецтва комуністичної доби.

Скульптор створив цілу галерею портретів: Тараса Шевченка, Івана Мар’яненка, Агатангела Кримського, Олексія Шовкуненка.

***

Юрій Щербак (1934), письменник, публіцист, політик, дипломат, лікар-епідеміолог.

Народився в Києві, в 1958 році закінчив Київський медичний інститут за фахом «санітарний лікар».

Працював у Київському науково-дослідному інституті епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. Громашевського. Займався профілактикою сказу, брав участь у боротьбі з епідеміями холери та іншими захворюваннями на території України та Узбекистану.

Він автор роману про проблеми трансплантації серця «Бар’єр несумісності», документального роману «Причини і наслідки» про боротьбу зі сказом, повістей, збірок новел, віршів і п’єс, а також ряду кіносценаріїв художніх, науково-публіцистичних, і документальних фільмів.

1989-1991 – Щербак був народний депутатом СРСР, входив до складу опозиційної Міжрегіональної депутатської групи, очолюваної академіком Андрієм Сахаровим.

У 1998 році Український науковий Інститут Гарвардського університету видав політико-публіцистичну книгу Щербака «Стратегічна роль України» (The Strategic Role of Ukraine) англійською мовою, а в 2003 році вийшла його публіцистична книга «Україна: виклик і вибір (Перспективи України в глобалізованому світі ХХ століття)».

Один з засновників і голова Української екологічної асоціації «Зелений світ», перший лідер Партії зелених України.

У 1991-1992 роках – перший міністр охорони навколишнього середовища незалежної України, член Ради Національної Безпеки України.

З 1992 року – на дипломатичний роботі: посол України в Ізраїлі, а потім – посол України в США. У 2000-2003 посол України в Канаді.

З грудня 2009 – один із засновників та член Ради із зовнішньої та безпекової політики.

Був головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з березня 2016 по грудень 2019).

На початку 2010-х років Щербак знову стає до літературної роботи, обравши жанр антиутопії та створює гостросюжетний політичний трилер – трилогію «Час», у якій подає епічну картину подій української історії.

***

Микола Воробйов (1941), поет.

Народився на Черкащині.

Закінчив філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка.

Один із фундаторів літугруповання «Київська школа поезії», один із лідерів андеграунду «витісненого покоління».

Друкуватися став з початком горбачовської Перебудови. До цього його твори поширювалися у самвидаві. Лауреат Шевченківської премії.

…І У СВІТІ

Лучано Паваротті (1935-2007), італійський оперний співак (ліричний тенор), один з найвидатніших оперних тенорів другої половини ХХ століття

За оцінками журналу «Форбс», щорічний дохід співака у середині 90-х років становив понад 20 мільйонів доларів.

На великій сцені, а це були провідні оперні театри світу, такі як Ковент-Гарден, Ла Скала, Метрополітен-опера, Штатсопер, Паваротті співав 40 років.

На сольні концерти Паваротті приходили сотні тисяч слухачів. На одному з таких виступів у нью-йоркському «Метрополітен-опера» глядачі були настільки у захваті від його голосу, що завісу довелося підіймати 165 разів.

Цей унікальний випадок був занесений до Книги рекордів Гіннеcса. 500 тисяч глядачів слухали його концерт у Центральному парку Нью-Йорка (і ще понад мільйон дивилися виступ по телевізору) – таку аудиторію не збирав жоден із популярних виконавців.

З 1992 року Паваротті брав участь у благодійних концертах «Паваротті та друзі». Проект миттєво зажив колосальної слави завдяки участі рок-музикантів Браяна Мея і Роджера Тейлора (Queen), Стінга, Елтона Джона, Боно і Еджа (U2), Еріка Клептона, Джона Бон Джові, Браяна Адамса, Бі Бі Кінга, Селін Діон, гурту Cranberries, відомих італійських виконавців, які разом із Паваротті й оркестром співали свої кращі пісні.

Дискографія Паваротті складається з понад ста дисків. Серед записів – партії в десяти операх Верді, п’яти операх Пуччіні; партії Каніо в «Паяцах» (диригент Ріккардо Муті), Енцо в одному з записів «Джоконди» Понк’єллі (диригент Бруно Бартолетті) та інші.