Згадуючи квітневу екскурсію із Валерієм Стойчевим, головою Запорізької ГО «УТОПІК» [Українське товариство охорони пам’яток історії та культури] для волонтерів та ВПО гуманітарного центру «Завжди разом», намагаємось втримати у пам’яті та записах моменти історії Старого Запоріжжя.
Ця екскурсія стала відновленням роботи Запорізької ГО «УТОПІК», і дві години насиченої розмови насичені спогадами про непересічні особистості, з якими наше місто пов’язане. Ось згадаємо Миколу Демочані, деякий час – учасника життя Олександрівська останньої чверті XIX сторіччя, діяльність його досліджував Валерій Стойчев:
“За сімейних обставин відвідуючи Києвську губернію, Микола Демочані взяв участь у конкурсі на посаду секретаря Київської міської думи.
Він подав заявку, ні на що особливо не сподіваючись, і в той же самий проміжок часу в Олександрівську виграв вибори на посаду міського голови, випередивши у конкурентній боротьбі кандидата від групи Фелікса Мовчановського. І раптом отримав запрошення на роботу до Київської міської думи.
Прийнявши рішення на користь Києва, Демочані їде з Олександрівська, а міська дума у повному складі пише звернення, бажаючи, щоб Микола Демочані залишився у нашому місті та працював на процвітання Олександрівська…
На жаль, він поїхав. Жаль у тому, що наше тогочасне місто стало б краще.
Микола Демочані посприяв створенню у Києві художнього музею [ця будівля була зведенау провулку перед його будинком ]…”
І подивіться, в якому товаристві опинився Микола Демочані, за Вікіпедією:
“Національний художній музей України був заснований в 1899 році під назвою Київський міський музей старожитностей і мистецтв. Відкрили його за ініціативи київської інтелігенції та меценатів. Великі заслуги в розвитку закладу належали Богдану та Варварі Ханенкам, Терещенкам, В. Хвойці, М. Біляшівському, Д. Щербаківському, Ф. Ернсту та іншим. Особливо значний внесок у колекцію музею зробив Богдан Ханенко, який подарував свою археологічну колекцію з 3145 предметів, оцінювану в 70 тис. крб (більше половини вартості всіх експонатів музею на час його відкриття).
Офіційне відкриття й освячення відбулося 23 грудня 1904 року. Тоді музей одержав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича.
Докладніше – тут:
Не настільки помітне як культурний фон тогочасного життя, та не менш вагоме з точки зору культури життя як такого, інше надбання Києва при участі Миколи Демочані: проведення у місті каналізації.
”Згодом Фелікс Мовчановський з ревнощів фактично викреслив Демочані з історії нашого міста”, – говорить пан Стойчев. “А, може, наш художній музей теж мав би історію якнайменше на сімдесят років більше?” – думаю я.
”Тогочасна бізнес група Захар’їних та Мовчановських – аналог наших сучасних, відомих усім забудовників, які не зважають на вигляд міста. Рід Демочані – греки православного походження, дворяни Австро-Угорської імперії. Перший представник роду з’явився у до Російській імперії в 1804 році, приїхав як Д’Артаньян, прийнявши присягу на службу…” – валерій Стойчев.
Тож, запам’ятаймо ці імена, та продовжимо вивчати нашу історію.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА та з сторінки НХМУ у Вікіпедії