Перед прем’єрою трагикомедії «Горгони» у фоє обласного музично-драматичного театру імені Володимира Магара ми побачили знайомі обличчя.
Ще б пак – Максим Березнер прийшов підтримати маму, заслужену артистку України Аллу Карпенко, виконавицю однієї з головних ролей у прем’єрі. Другу [чи першу, бо вона у цьому впевнена] грає народна артистка України Любов Матвіїшина.
Гротескними емоціями наповнені стосунки актрис, Міллі та Рут, які прожили у конкурентній, іноді суто жіночій боротьбі все життя. Дві яскравих та майстерних особистості протягом вистави сходяться та розходяться у діалогах, витримано-невитриманих, пристрасних та нищівних.
“Ми не подруги, ми ненавидимо одна одну, нащо ти прийшла до мене?“ – гнівно питає Міллі.
“Актриси нашого віку нікому не потрібні… Тому ми потрібні одна одній. Бо грати в театрі – це як спати з трупом!” – виголошує Рут.
Така зав’язка сюжету, якою актриса кіно Рут спокушує театральну актрису Міллі зіграти з нею у голівудському фільмі жахів: із сокирою на плечі та відрубаною головою коханця у подарунковій коробці…
Та навіть ці приголомшливі речі не головні. Найголовнішими стають моменти щирості, коли глядачі та героїні розуміють, які життєві обставини привели до таких гостросюжетних стосунків.
На початку вистави у виконанні двох струнних інструментів, скрипки та віолончелі, звучала щемлива мелодія. Наче розмова, яку добре відчув та втілив автор музичного оформлення вистави В’ячеслав Тодика.
Щодо сценографії, , тут свої знахідки.
Рут починає свою роль із червоного. Сукенка та взуття на підборах – вбрання переможниці.
Міллі починає із сумнівів. Вона виглядає з-під традиційного театрального парика, як душа театру.
Дякуємо за можливість це відчути.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
