На виставці ляльок у Запорізькому обласному краєзнавчому музеї «Чари української зими» багато цікавих експонатів. Серед цього різноманіття краси мою увагу привернула вишукана «статуетка» сяючої Снігової королеви, що височіла над маленькими, та гордими Каєм і Гердою. І щось несподіване було у вбранні Марі та Лускунчика…
Придивилася до етикетки: «Морські мушлі»… Так ось чому мені здалися невиразно знайомими зачіски, костюми і навіть взуття казкових героїв! Бо усі ці буклі, капці, мешти, капелюшки, парасольки зроблені з «корольків» і «королев», раковин мідій та інших черепашок, які з таким захопленням я шукала в дитинстві на пляжах Бердянська чи Приморська… А вишукані сукні дівчат і панянок – з дарів тропічних океанів.
Авторка цієї краси – членкиня творчої студії «Біла птаха» (власне, виставка у музеї представляє роботи 19 майстринь цього творчого осередку) Любов Троян. Любов Іванівна за освітою інженер, багато років працювала в КЮ «Іскра» конструктором, потім – викладачем-методистом комп’ютерної графіки в Запорізькому авіаційному коледжі. Мабуть, зміні фаху сприяло те, що пані Любов з дитинства любила малювати, вишивати і щось майструвати. А лялькарством, чи то створенням статуеток із морських мушель захопилася 15 років тому.
Сталося це на морі, куди Любов Іванівна возила на відпочинок своїх маленьких онуків.
«Спочатку ми просто збирали цікаві мушлі й малювали щось на них фломастерами, онуків це розважало. Потім почали складати фігурки звірів – дракончиків, зайчиків, цуценят, котиків…
На морі тоді продавали багато мушель – буси з намистами, набори у пакетиках, окремі екземпляри – не тільки місцеві черепашки, а й більш екзотичні, вишукані. Тож вечорами, коли онуки засинали, я роздивлялася ті мушлі, і в голові починали ворушитися різні образи…»
За словами Любові Іванівни, у створенні тієї чи іншої ляльки усе залежить від самої мушлі, що веде за собою мисткиню.
«Дивишся на черепашку – щось уявляєш, включається фантазія й асоціації… Побачила скалку від мушлі – ну справжнісінький рот, повний гострих зубів! І куди його? Стоп, та це ж… Лускунчик! Думала його одного зробити, в процесі зрозуміла, що «соло» він буде не дуже цікавим. А от у парі з семиголовим Мишачим королем, чи у трійці з ним і Марі»… Так і вийшла ця композиція».
Правда, герої інколи ведуть себе зухвало. Наприклад, той Лускунчик спочатку «забажав носити» форму імперського кавалергарда. «Ні!» – сказала йому мисткиня – і переробила. Тепер він викапаний французький офіцер, як і годиться справжньому вояці.
Створення статуеток з мушель – дуже копітка робота. Треба сфантазувати й припасувати черепашку до черепашки, сполучити їх клеєм ПВА, в потрібний момент ще раз уважно оглянути, чи усі «деталі» при місці, й притискати потім кілька хвилин, бо ПВА довго сохне. А коли в Мишачого короля має бути сім голів, треба добре поміркувати, в який бік і з яким нахилом зиркатиме кожною з них цей злодюжка.
Колись пані Любов навіть не розфарбовувала статуетки, тільки покривала лаком, бо хотіла підкреслити якість самої фактури мушель, їх природній колір і виразність. І досі, коли герої почали вимагати більшої яскравості, не вимальовує їхні обличчя. Бо вони зміщують композицію, перетягують на себе увагу, відволікаючи від споглядання силуетів, фактури, переливів променів, світла і тіні.
Років сім тому Любов Іванівна познайомилася з Вірою Бочар, яка очолює творчу студію «Біла птаха». Спочатку навіть не думала, що її статуетки зможуть скласти компанію лялькам інших майстринь, бо статичні, не рухаються… Проте показати роботи усе ж хотілося. Принесла альбом з фотографіями, і пані Віра високо оцінила мистецтво Любові Іванівни. Відтоді мисткиня знайшла коло однодумців, хоча досі вагається, чи будуть цікавими її роботи.
А вони цікаві та неймовірно красиві! В колекції є панянки, що уособлюють пори року, богині морської стихії, казкові принцеси, фантастичні тварини.
Не лишилася байдужою Любов Іванівна і до українських традицій. Їх вона втілює в оберегах та ляльках-мотанках. «Роблю їх із того, що вдома є. З ниток, шматочків ганчірок, стрічок… На цій виставці є мої «Колядники». Але і з мушель зробила кілька статуеток за народними мотивами».
Серед майже тисячі її творінь немає жодного повторення. Вони займають фактично усі полиці у домашніх шафах майстрині. Бо торгувати Любов Іванівна не дуже вміє.
«І відсилати їх далеко на виставки теж не можу, – з прихованим сумом каже майстриня. – Вони всі дуже тендітні, на клеї, якщо впаде, то розіб’ється. Тож нікуди я їх не вивожу. А хотілося б, щоб люди подивилися і побачили, що можна зробити з дарів наших рідних Дніпра та морів – Азовського і Чорного. Бо моря до нас повернуться!»
Сподіваємося і створюємо мисленнєвий посил, аби якнайшвидше збулося те й інше. А поки завітайте до краєзнавчого музею на виставку “Чари української зими”! Музей працює по четвергах-суботах з 10.00 до 15.00.
Ласкаво просимо!
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та зі сторінки Любові Троян у соцмережі Facebook
