Національний університет «Запорізька політехніка» – на шляху до великих змін: 21 грудня в університеті обиратимуть нового ректора.
Одним із кандидатів на цю посаду є перший проректор Едуард Анатолійович Гугнін.
Спілкуючися з ним, дізналися про науковий шлях, ставлення до науки та питань, що стосуються освіти, а також особисте бачення розвитку «Запорізької політехніки».
– Едуарде Анатолійовичу, розкажіть, з чого починався ваш шлях до науки? Як та коли ви вирішили пов’язати з цим своє життя?
– Після школи, в 1992 році, я вступив до Запорізького державного університету на юридичний факультет. 1997 року, після закінчення вишу, я почав викладати в ньому ж на кафедрі «Конституційного та адміністративного права». Це була не просто данина часу, це було прагнення розібратися в питаннях законотворення та побудови держави. Було велике бажання будувати майбутнє нашої молодої країни – Незалежної України. Саме в цей час я почав захоплюватися політикою і політичними процесами, що відбуваються в суспільстві. В 1998 році в Києві, на одній міжнародній конференції, доля мене звела зі знаним науковцем професором, доктором соціологічних наук, професором Юрієм Івановичем Яковенком. На той час він саме почав завідувати кафедрою «Спеціальних та галузевих соціологій» Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час запеклої дискусії він поставив мені просте запитання: “А ви не думали про те, чому в парламенті, де повинні прийматися важливі для держави питання, професійні юристи та економісти дуже часто програють професійним політикам? При цьому професійні політики – це люди різних спеціальностей та систем знань”. Я замислився і не зміг нічого відповісти. Тоді він сказав, що коли я хочу розібратись у політиці, якщо я хочу зрозуміти, яким чином влаштована наша держава і як вона повинна розвиватись, то необхідно отримати додаткові знання. Ось так я пов’язав своє життя із соціологією. Для наукової праці я обрав тему «Топологія електорального простору в Україні», тобто питання, як в Україні відбуваються вибори, яким чином вони впливають на якість життя, формують наше суспільство.
– Чому повернулись до Запоріжжя?
– Мені запропонували повернутися. Аспірантуру я закінчив у 2001 році. У цей час у Запорізькому державному університеті створювали факультет соціології та управління. Мене запросили на кафедру «Соціології» як молодого спеціаліста, який буде займатися розвитком кафедри та факультету. Саме на цій кафедрі я пройшов шлях від викладача до заступника декана факультету соціології та управління з наукових питань.
– Що вам найбільше подобалось у вашій роботі?
– Найбільше мені подобалось спілкування зі студентами. Правильно кажуть, що наші студенти кращі за нас, адже ми даємо їм свої знання, а вони їх примножують, додаючи свої. У роботі зі студентами ти не маєш права стояти на місці – маєш постійно розвиватися. Саме тому потрібно не тільки вчити їх, а й учитись сам. Коли я вперше зайшов в аудиторію, то сказав студентам: “Я – молодий викладач, а ви – перший набір за цією спеціальністю. Будемо вчитися разом!”. З того часу я почав займатися наукою зі своїми студентами. І мені дуже приємно, що під моїм керівництвом студенти наукової групи сім разів перемагали в конкурсах наукових студентських робіт Запорізької обласної державної адміністрації, п’ять разів були призерами Всеукраїнських олімпіад та тричі перемагали у Всеукраїнському конкурсі наукових робіт. А з першого мого випуску, у групі, де навчалося дев’ять студентів і я був куратором, дві чарівних дівчини стали докторами наук!
– Чим ще, окрім викладацької діяльності, ви займались?
– Свого часу я був членом редколегії двох наукових журналів. У нас на базі факультету постійно проводилися всеукраїнські олімпіади, проходили щорічні міжнародні конференції з дійсно всесвітньою географією. І що дуже важливо, на базі факультету вже на той час була спецрада з захисту кандидатських та докторських дисертацій. Тобто, фактично можна було вступити на факультет і пройти шлях від студента до доктора наук. І саме за цей напрямок наукового розвитку я і відповідав.
– У квітні 2015 року ви пішли працювати до обласної державної адміністрації…
– Так, кожній людині потрібно рости й розвиватися. В 2015 році Григорій Самардак, що на той момент виконував обов’язки голови облдержадміністрації, зателефонував мені і запросив на зустріч, на якій і запропонував мені стати заступником із питань науки, освіти, молоді та спорту. Я взагалі не мав управлінського досвіду, тож не був впевнений, що впораюсь. Але погодився пройти стажування. Мені дуже хотілося, як справжньому науковцю, використати власні знання для розвитку нашої держави. Через два місяці я впевнився, що можу привести тогочасну систему до ладу, і що найголовніше – в мене це виходить.
– З якими складнощами довелось зіткнутися?
– Коли я прийшов до ЗОДА, то виявилось, що кожен заступник мав випадковий набір департаментів, за які він відповідає. Так, заступник міг курувати медицину і промисловість, або освіту і екологію. Через декілька місяців мені вдалося об’єднати всі департаменти й управління гуманітарного блоку.
– Потім ви стали ще й депутатом…
– Так, до того часу я як соціолог мав великий досвід співпраці з політичними силами з питання підготовки передвиборчих кампаній, досвід роботи з виборчими дільницями, в тому числі і як голова виборчих штабів. Увесь цей час я працював як технолог – людина, яка, використовуючи свій науковий та практичний досвід, забезпечує відповідний результат. А в 2015-му мені запропонували спробувати власні сили в політиці. Ви ж пам’ятаєте, що політика цікавила мене від початку моєї кар’єри з наукової точки зору. Потрапивши у політику, я за п’ять років здобув для себе колосальний досвід як науковець та управлінець.
– Що вдалося зробити за п’ять років на посаді заступника голови ЗОДА?
– Ми із моєю командою, яку я зміг сформувати [керівники та працівники департаментів], зробили дуже багато. Наша праця випала на часи великих змін та можливостей. Запорізька область була пілотною у багатьох проектах. Наприклад, ми першими в Україні запровадили інклюзивну освіту, стали тими, хто відстояв право дітей відвідувати школи, незважаючи на те, що дитина має особливі потреби. На той час більшість людей вважала, що особливі діти мають або сидіти вдома, або відвідувати інтернати. Ми ж стверджували: держава дає таким дітям реальні можливості, і ми маємо їх запровадити задля підтримки таких дітей.
Запровадження нової української школи також витримало шквал емоцій, в першу чергу – негативних. Нам нагадували, що до нас ламали, а ми, мовляв, вирішили розламати остаточно. Але, як показує практика, за три роки існування нової української школи в області стався великий прорив. Адже тепер на дитину не тиснуть з усіх боків, над нею немає безлічі «начальників». Тепер дитина стала головною, а найважливіше – з’явилась тісна співпраця дитина–вчитель. Ну, і, звичайно ж, матеріально–технічна база навчальних закладів. Одних лише шкільних автобусів ми закупили більше ніж 60 одиниць.
Дуже багато було зроблено для розвитку профтехучилищ. Матеріальна база, забезпечення, заохочення студентів. Ми – промисловий регіон, і наша завдання полягало в тому, щоб наші діти йшли отримувати реальні спеціальності, які сьогодні мають попит і які зможуть забезпечити їм гідне існування на нашій землі, щоб діти не виїжджали за кордон на заробітки.
Пишаюсь і тим, що свого часу доклав багато зусиль для розробки й прийняття Закону України «Про вищу освіту» разом з такими знаними фахівцями, як Лілія Михайлівна Гриневич та Сергій Миронович Квіт.
– У 2019 році ви пішли із посади заступника голови ЗОДА, але повернулись не в ЗНУ, а перейшли працювати в НУ «Запорізька політехніка». Чому?
– Коли я вирішив піти з посади, мав розмову з Сергієм Борисовичем Бєліковим. Ми з ним були добре знайомі, бо весь час, перебуваючи на посаді заступника голови обласної державної адміністрації, плідно с ним співпрацював. Я допомагав із розвитком університету, спільно створювали різні програми, займалися поліпшенням матеріально–технічної бази, тощо. Він сказав, що бачив мене у роботі, знає, що в мене багато ідей, і тому хоче, щоб я працював у його команді і допомагав й надалі розвивати університет.
Я знаю потенціал вузу, який, незважаючи на те становище в нашій промисловості, яке склалося за останні роки, все ж таки утримує лідируючі позиції серед вишів нашої країни. Неабиякий інтелектуальний потенціал, велика кількість науковців, яких Сергій Борисович зміг об’єднати навколо себе. Тут є вчені з колосальним досвідом, які вже створили свої наукові школи та виховали молодих послідовників. Зараз я бачу серед молодих викладачів дуже зацікавлених людей, які цим живуть. Тобто йде поєднання досвіду та бажання розвиватись.
Коли я прийшов до університету, то інколи було навіть і важко, бо я лише починав працювати. Адже тут склалися певні традиції.
Але університет – це, в першу чергу, соціальна організація, яка живе за тими самими законам, за якими живе і будь–яка інша соціальна організація. Вже прийшовши сюди працювати, я зі свого наукового та управлінського досвіду побачив, що колектив має ще більший потенціал, ніж той, що видно, коли дивишся на нього ззовні. НУ «Запорізька політехніка»…. Славетна «Машинка» – це найпотужніший політехнічний заклад нашої області!
– Коли ми кажемо про минуле «Запорізької політехніки», то що вас турбує більш за все?
– Ви знаєте, свого часу, вирішувалася доля Запорізької державної індустріальної академії. Це питання з багатьма невідомими і великою кількістю зрад та проблем. Багато фахівців вважали, що цей заклад повинен був об’єднатися з нашим університетом. Втім, деякі народні депутати вирішили, що не варто прислуховуватись до логіки та здорового глузду. Майбутнє показало, що об’єднання відбулося і ми назавжди втратили славетну «інженерку». З її традиціями, історією та майбутнім. На жаль, я був свідком цього процесу. Тоді я не зміг цьому завадити. Сьогодні я не хочу, щоб політикани та ділки від науки зазіхали і на наш університет!
– Як ви бачите розвиток НУ «Запорізька політехніка»?
– Я бачу, що для розвитку нашого університету конче необхідно: привести інвестиції [як державні, так і закордоні], вкласти кошти у матеріально–технічний розвиток, провести аудит спеціальностей [переглянути, які потрібно додати, а які вже не мають попиту взагалі]. Потрібно за декілька років повністю оновити матеріально–технічну базу університету, крім того, провести ремонт аудиторій, системи кондиціювання, адже ми маємо дбати про комфорт студентів та викладачів. Клімат змінюється, і наші діти та викладачі мають право на перебування у сприятливих умовах. Таке рішення ми вже прийняли спільно із Сергієм Борисовичем, залишилось його тільки впровадити.
У планах – система безкоштовного WI–FI на території наших корпусів. Усі повинні мати змогу вільно підключатись до Інтернету.
Ще одне питання – забезпечення аудиторій усім необхідним для дистанційної освіти. Викладачі не повинні з власної оселі організовувати онлайн–лекцію зі студентами, а потім повертатися на кафедру для вирішення поточних завдань. Викладач повинен мати змогу зайти до аудиторії та підключитись до онлайн–трансляції, а не вишукувати особисті можливості займатись з дітьми дистанційно.
– Що в університеті вже робиться і має робитися для студентів?
– Окрім ремонтів гуртожитків, а ми вже маємо плани стосовно термомодернізації приміщень і стосовно того, де взяти на це гроші, ми плануємо кожен гуртожиток дообладнати індивідуальними тепловими пунктами. Все це вкупі дасть змогу якісніше і водночас економно обігрівати житло наших студентів.
Це, з одного боку, а з іншого – заохочення до навчання. Стипендіальний фонд ми намагаємось розподіляти так, щоб заохочувати дітей до навчання, а не так, щоб когось обов’язково «завалити» на іспитах, аби не давати стипендію. Плануємо, і ми ведемо роботу в цьому напрямку, через народних депутатів, на загальнонаціональному рівні закріпити питання якісного розподілу стипендіального фонду. Сьогодні як ніколи необхідна матеріальна допомога тим дітям, які приходять до нас навчатись. На випадок, чи то якихось життєвих негараздів, чи, навпаки, досягнень та радісних моментів, але ми маємо змогу допомагати матеріально.
– Стосовно викладачів, як заохочують їх?
– Ви знаєте, коли я прийшов працювати в університет, то побачив, що викладачів нагороджують грамотами за якісь досягнення, але не побачив радощів на їх обличчях. Коли почав з’ясовувати, чому люди не радіють, то виявилось, що грамота – це просто грамота, без обов’язкового в таких випадках преміювання. Я зазирнув до колективного договору, де, як виявилось, розписано навіть, у яких відсотках, за які досягнення люди мають отримувати премії, але на це часто ніхто не звертав уваги.
За рік, що я тут працюю, люди почали отримувати свої заохочення. Також вони почали отримувати заохочення за наукові роботи, за наукові публікації. Нарешті наукова діяльність стала важливою не тільки для викладачів! У наших планах – ввести преміювання не лише для тих, хто пише наукові роботи, а й для керівників цих робіт, нехай навіть і не таке велике, як у автора.
Друге питання – прозорість преміювання викладачів. Я часто стикаюся з тим, що під преміювання немає навіть службової записки, а це грубе порушення. З такими незрозумілими заохоченнями людей, які не мають на це ніяких законних підстав, я також буду боротись.
– Яке значення для майбутнього університету мають вибори нового ректора?
– Національний університет «Запорізька політехніка» – флагман освіти не тільки у нашому регіоні, а й України в цілому. Про нього, безперечно, знають далеко за межами нашої держави. І в цей час, коли Сергій Борисович Бєліков, на жаль, не може йти на вибори [згідно з законом], вибори нового ректора – це питання подальшого розвитку університету. Адже від того, хто його очолить зараз, залежить дуже багато. Я вважаю, що новим ректором має стати людина, яка, передусім, має і досвід управлінця, і досвід науковця. Людина, яка зможе зрозуміти і науковців, і персонал, і студентів. Людина, яка буде знати, як об’єднати колектив, розвинути та примножити те, що є. Моя праця у попередні роки показує, що в мене такий досвід є.
НАПЕРЕДОДНІ виборів нового ректора Національного університету «Запорізька політехніка» ми вирішили запитати чинного ректора Сергія Борисовича Бєлікова: яким він бачить свого наступника?
“Я вважаю, що новим ректором повинен стати грамотний менеджер, який зможе вирішувати стратегічні завдання, паралельно об’єднає сильну команду, в якій бачу і себе. Сильна команда – це грамотні професіонали, кожен за своїм напрямком, які будуть здатні забезпечити належний розвиток університету. На цій посаді я бачу нинішнього першого проректора Едуарда Анатолійовича Гугніна. Ще до того, як він став проректором у «Запорізькій політехніці», ми співпрацювали з ним, коли він був на посаді заступника голови Запорізької обласної державної адміністрації з гуманітарних питань. Я знаю його як ефективного менеджера. Зараз він готується до захисту докторської дисертації по соціології. І знання, здобуті в процесі роботи над нею, безперечно, дуже важливіа, особливо при управлінні таким осередком суспільства, яким є наш університет. Але, в першу чергу, важливо те, що він уміє будувати стосунки, об’єднувати навколо себе людей і мотивувати їх на плідну роботу і розвиток вищого навчального закладу. Саме ці якості я в ньому ціную”.