В этом году отмечаем 130-ю годовщину со Дня рождения Василия Вышиваного – Вильгельма Габсбурга, потомка королевской династии Габсбургов, эрцгерцога, которого считали претендентом на гетманскую булаву, политика, дипломата, поэта, полковника Легиона Украинских Сечевых.
Каким был австрийский Эрцерцог (Архикнязь) и полковник Легиона Украинских Сечевых Стрельцов; «блудный сын» для своих кровных родителей и большая надежда для порабощенных украинцев; последовательный борец за освобождение украинского народа из-под ига двух крупнейших империй – Австро-Венгерской и Российской?
Об этой исторической фигуре мы не слышали ни слова в советской школе. Да и в Запорожье, где Василий Вышиванный шагал по брусчатке старого города, принимал парад на нынешнем Майдане Воли, бывал на Хортице, очарован был красотой Днепра и Волчьего устья, это имя неизвестное в целом, тем более, изуродованном нынешней войной. Да… и австрийского эрцгерцога привела в Запорожский край война, более ста лет назад.
И нынешняя война активизировала работу по изучению времен Освободительной борьбы, и первые книги и интернет-ресурсы наполнились событиями тех времен во времена президентов, которые занимались украинской идентичностью и историей.
В переизданных в 2014 году воспоминаниях сотника Армии УНР Бориса Монкевича «Поход Болбочана на Крым» с изумлением нашла фотографии нашего города.
Василий Вышиванный и сам оставил мемуары, особое внимание уделив событиям на юге Украины с весны 1918 года. Тогда Василий Вышиванный возглавил группу австрийской армии, в составе которой находился патронированный им Легион Украинских Сечевых Стрельцов, с самого своего возникновения (1914) боровшийся за государственность украинского народа.
Дислокуючись у районі міста Запорожжя (Олександрівська), на Єлисаветградщині й Херсонщині, Українські Січові Стрільці діяли всупереч наказам німецького й австрійського військового командування. Вони перешкоджали грабіжницьким «реквізиціям» та каральним операціям проти українського селянства, звільняли ув’язнених, допомагали місцевому населенню в господарських справах, організовували «Просвіти», народні школи, курси українознавства, роздавали книжки і ліки, влаштовували вистави, вечори з українськими піснями й танцями, спортивні змагання тощо…” – Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС , зібрані та підготовлені запорізьким істориком Юрієм Щуром.
“З усіх місцевостей давнього Запорожжя найбільше вражіння робила на мене околиця Вовчого Горла, особливо вечером, як заходило сонце. Я їздив туди дуже часто, не раз день по дневі. Один вечір перебув я там з покійним полковником Дмитром Вітовським… Теріторія давнього Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, і переконався, що традіція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато [хто] оповідає, що його дід чи прадід був на Січі. Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду”, – писав Василь Вишиваний.
Єдиною хибою Українців вважав їхню «надмірну добродушність». Та, мабуть, і сам сприйняв цю гарну та небезпечну часом рису.
***
Василь Вишиваний – одна з найнеординарніших і найромантичніших постатей українського національного Відродження. Ім’я «Василь Вишиваний» Вільгельм фон Габсбург, наймолодша дитина австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, обрав собі сам.
Заради України він пішов з батьківської домівки, розірвав зв’язки з родиною, аристократичними колами Європи, віддав свої молоді роки, високе становище, титули, багатства, своє життя.
Мати Вільгельма, Марія-Тереза Тосканська архікнягиня, була італійкою, в родині спілкувалися італійською мовою. Завдяки батьку Карлу-Стефану діти навчилися німецької.
Вдома Вільгельм, його брати та сестри вивчає з приватними вчителями французьку і англійську.
Батько Вільгельма, Карл-Стефан – адмірал австрійського флоту, протягом шести років, починаючи з десятилітнього, бере його юнгою на корабель під час морських подорожей до країн Європи, Африки, Азії, Латинської Америки.
В родинному маєтку в містечку Живець у тодішній австрійській частині Сілезії (теперішня Польща) Вільгельм знайомиться з польською культурою і мовою, яку вивчає завдяки спілкуванню з польською шляхтою в замку батька.
Українську культуру вподобав під час перебування в Живці. З власної ініціативи Вільгельм понад місяць подорожує Гуцульщиною. В часі подорожі Карпатськими горами проживає в сільських хатах, вивчає мову та пісні, традиції та обряди.
Після закінчення Віденського реального училища навчається в військовій академії. Мешкає в загальній кімнаті з усіма курсантами. Факультативно вивчає українську. Захоплюється творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.
У чині другого лейтенанта Вільгельм подає прохання і отримує командування над ротою у складі переважно українського полку. Просить солдатів звертатися до нього на українське ім’я «Василь». Зі своїми вояками розмовляє українською. Під формою офіцера носить українську вишиванку.
Роздає своїм солдатам жовто-блакитні стрічки, які одягалися як відзнака на уніформу.
Разом з бойовими побратимами-українцями бере участь в боях за звільнення Галичини від московитської окупації. За проявлену мужність та військову звитягу на полях боїв отримує декілька орденів Австро-Угорщини.
За законами Австро-Угорщини кожний член імператорської сім’ї по досягненню 21-літнього віку автоматично стає членом сенату. Вільгельм Габсбург в 1916 році стає членом парламенту і щонайперше розпочинає співпрацю з українськими депутатами, особливо з майбутнім президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем.
Після зустрічі в 1917 році з митрополитом Андреєм Шептицьким Вільгельм займається перетворенням імперії на федерацію. Бере участь у перемовинах при укладенні Мирного договору у Брест-Литовському. Його стараннями Австро-Угорщина стає однією з перших держав у світі, яка визнає Незалежність УНР.
Казимир Гужковський, Андрей Шептицький, Вільгельм фон Габсбурґ – Кадлубиськ, зима 1917-1918
За Берестейським мирним договором австро-угорські війська були передислоковані в Україну, серед них і загони Січових Стрільців. На весні 1918 року Вільгельма Габсбурга призначено командиром австрійської ”Групи Архікнязя Вільгельма”, до якої входив курінь УСС.
Через зростання популярності Вільгельма серед українців гетьман Павло Скоропадський домагається його відкликання до Відня.
На спроби ліквідувати УСС, молодий архікнязь відстоює цей український підрозділ і по поверненню в Україну знову його очолює.
В 1918 році на зустрічі з генералами Болбочаном, Гнатівим та Петрівим відмовляє в участі в заколоті проти Скоропадського і, після його повалення, очолити український уряд.
Після повалення гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний починає співпрацювати з урядом Директорії.
Отримує звання полковника УНР і призначення головою відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального Штабу УНР. Переїжджає до Кам’янця-Подільського, де в той було час розташоване керівництво Директорії.
Не знаходить порозуміння з Симоном Петлюрою. Після укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність західноукраїнських земель, і зокрема Галичини, до Польщі, на знак протесту подає у відставку і виїжджає до Чехословаччини.
У березні 1921 року, після перенесеного тифу публікує антипольську статтю з критикою, укладеної Петлюрою Варшавської угоди, яку публічно осуджує його батько Карл-Стефан (фактично зрікається свого сина).
Боевые действия, общественная и политическая жизнь помешали Вильгельму создать семью с выдающейся украинской певицей Иванкой Шмериковской, которая была первой его любовью.
Во время Второй Мировой войны отказывает в сотрудничестве нацистам и находится под наблюдением гестапо. Сотрудничает с антифашистским подпольем и английской разведкой.
После войны в английской зоне оккупированной Австрии Вильгельм Габсбург налаживает контакты с представителями ОУН и УПА. Для поддержки освободительной борьбы УПА через капитана французской разведки Пелесье устанавливает связь с Шарлем де Голлем.
Готовность французского правительства помочь украинским повстанцам оружием побуждает советских чекистов спланировать похищение и арест Вильгельма.
Тем временем Вильгельм женится, учреждает лакокрасочный завод в Вене. В семье рождается первенец – сын Франц.
***
26 августа 1947 года Вильгельм выходит из дома в Вене и пропадает навсегда. Жена решает, что он ее предал и уезжает из Австрии.
На самом деле Вильгельма Габсбурга (кто позволил такое в Вене, в Европе???) – его арестовывает советская секретная служба СМЕРШ. Впоследствии Вильгельма Габсбурга перевели в Лукьяновскую тюрьму Киева, инкриминировав шпионскую деятельность с западными государствами, союзниками СССР по антигитлеровской коалиции и обвиняли в связях с ОУН.
Допрашивали его на русском, он отвечал на украинском.
Не выдал ни одной фамилии собратьев и соратников.
Приговорен к пожизненному заключению.
Приговор остался неисполнен…
18 августа 1948 года жизнь Василия Вышиванного – эрц-герцога Вильгельма фон Габсбурга оборвалась, не выдержала и остановилась сердце.
Его тайно похоронили у ограды Лукьяновской тюрьмы.
Сведения о конкретном месте захоронения отсутствуют.
Приговор – 25 лет лагерей. 18 августа 1948-го Вильгельм Габсбург умер в тюрьме. Похоронен предположительно на Лукьяновском кладбище.
***
Вспомним Василия Вышиваного, идя по площади Воли, свидетелем древности и современной трагедии войны.
