За програмою Мистецького форуму «Тарасов Парк» у Запоріжжі вперше побував Харківський державний академічний театр ляльок імені В. А. Афанасьєва. Тож, театральна складова була чи не найвагомішою у заходах форуму. До цього доклали зусиль й Запорізький міський департамент культури, й продюсер обох представлених вистав Максим Добронравов, який організував гастролі.
У перший день повний зал глядачів зібрала створена спільно із Львівським обласним академічним театром ляльок вистава «Вертеп» [Харківський театр має у своєму репертуарі й вистави для дорослих, й дитячі, й для сімейного перегляду].
Це «Жираф Монс», вистава другого фестивального дня, до якої завітали мами з дітками, які давно побачили афішу та чекали на подію… Тим більш, що до Запоріжжя завітав і автор п’єси Олег Дмитрієв, привіз книжки та щиро спілкувався із глядачами у фоє та у камерному залі Театру молоді.
Вистава про маленького безіменного жирафку, який обирає собі ім’я Монс – почувши історію про жирафа, що жив у цьому ж зоопарку в минулу війну, – дитяча своєю казковістю та дотепністю. Дитяча завдяки усьому чарівному ляльковому світу, який з дерева та металу створив на сцені художник Костянтин Зоркін. Дитяча й тому, що розповідаючи про жахливу реальність війни, історія про Монса дуже ощадлива щодо болючих емоцій.
Чотири казки, об’єднані під обкладинкою книжки «Дивна весна», були створені у 2022 році, коли Харків нещадно бомбили росіяне, страждали й люди, й… звірі у зоопарку. “Як пояснити дитині, що відбувається? – розмірковував автор Олег Михайлов. – Виник такий образ: каміння з неба. У казках таке трапляється: приходять недобрі велетні та руйнують будинки…”
Та крім казкового трактування реальності, автор та його театральне оточення, оговтавшись від шоку перших днів повномасштабного вторгнення, шукали відповідь на доросле питання: “Яким має бути театр у такі часи?”
І дивлячись на сцену, де були показані «Жираф Монс» та «Вертеп» [історія Ірода, який знову воскрес у наші часи], гортаючи афішу Харківського театру ляльок, який має десятки нових робіт у репертуарі та дає вистави в укритті, – розумієш, що цей театр відповідає часу.
Шукаючи пояснень, пан Олег дав своє бачення того, що ми шукаємо у театрі: “Це потреба людини у спільних переживаннях. Ми збираємося разом, заходимо до зали, бачимо одне одного… Потім гасне світло, з‘являються актори… І те, що відбувається, ми переживаємо разом. Цей момент є неповторний, все у театрі відбувається тут і зараз”.
Модерувала розмову із Олегом Михайловим та Ольгою Дорофеєвою, літредакторкою Харківського театру ляльок, журналістка Ольга Вакало
Діти та дорослі бігли за автографом – отримували щиру увагу автора
Тож, за можливість спільних переживань та неповторних емоцій запоріжці вдячні Харківському театру ляльок, з яким побачилися вперше, та сподіваються на нові зустрічі та на кращі часи.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки, зі сторінки театру та надані учасниками події
