Фото рандомне
З травня у Запоріжжі почав функціонувати Реабілітаційний простір ветеранів і ветеранок Українського війська «Блокпост». Його діяльність спрямована на допомогу українським захисникам і захисницям у ресоціалізації після повернення з фронту, подолання посттравматичного стресового розладу (ПТСР), а також підтримку їх найближчого оточення — членів родин.
Це пілотний міжнародний проєкт, який впроваджується громадською організацією «Лабораторія військово-політичних досліджень та реконструкції» в партнерстві з Фундацією «Відкрита Литва» за фінансування підтримки Євросоюзу.
У перші два тижні відбувалася робота фахівців з фокус-групами, аби з’ясувати, яких послуг насамперед потребують різні категорії бенефіціарів, і не пропонувати того, що їм не цікаво і не потрібно. Тож спеціалісти спілкувалися з ветеранами та ветеранками, які вже закінчили бойовий шлях через поранення або пов’язану з ним демобілізацію, членами їх родин, сім’ями тих, хто ще воює, і, власне, самими військовими, котрі зараз на фронті. Паралельно з роботою фахівців «Блокпост» облаштовує відповідні простори.
Про деталі задуму та його реалізацію «МИГ» веде розмову з керівником «Реабілітаційного простору для ветеранів/ок Українського війська «Блокпост» Владиславом Мороко.
– Пане Владиславе, як виникла ідея організації такого Реабілітаційного простору?
– Коли почалося повномасштабне вторгнення, Департамент культури та інформаційної політики (тоді пан Владислав його очолював – ред.) разом з багатьма громадськими організаціями створювали гуманітарний хаб допомоги вимушеним переселенцям – спочатку у приміщенні цирку, а потім у виставковому центрі «Козак-палац». Це був перший досвід…
Чесно кажучи, я не був готовий до роботи з такою кількістю людей. Зараз з острахом, навіть жахом, згадую, як ми зустрічали перших 112 евакуйованих і гарячково міркували: як ми їх приймемо? Чим зможемо допомогти? Спочатку робили щось не так… Наприклад, поставили столи, аби дітям було де помалювати, а потрібно було лише дати можливість змученим людям присісти і випити склянку гарячого чаю. Але ми швидко вчилися. І потім, коли через «Козак-палац» в день проходило до двох тисяч переселенців, їм надавалася різноманітна первинна допомога: медична, психологічна, гуманітарна, юридична, з поселення, працевлаштування, відновлення документів.
Відбулася синергія держави, громадських організацій та бізнесу, і цей трикутник дав можливість довгий час триматися на плаву. Гуманітарний хаб звершив свою роботу, тільки коли потік переселенців і переселенок зійшов нанівець, і пішла вторинна допомога, з наданням якої добре справляються установи соцзахисту.
І тоді виникло питання: а що ми будемо робити, коли з фронту почнуть повертатися військові? Це ж буде така сама проблема! Принаймні, з огляду на кількість людей. Бо воює майже півтора мільйони військових, а з членами родин близького і дальнього кола це десь 10-12 мільйонів громадян (фактично 40 відсотків усього населення), які житимуть у посттравматичному стресовому синдромі.
Це загальнодержавна проблема, з якою Україна ніколи не зіштовхувалася. Такі масштаби були хіба що після Другої світової війни. Але тоді радянська держава вирішила питання «просто»: всі, хто мали проблеми, поїхали на табори, а кому пощастило звідти повернутися, потім мовчали. Недаремно про велику перемогу згадали тільки в 1965 році, бо покоління, якому не допомогли, або пішло з життя, або не в силі було розповісти правду. Ми маємо про це відкрито казати, бо війна – це не чепурний Альоша з дитиною на руках, а величезна трагедія.
Держава при всій потузі машини соцзахисту може не впоратися з таким потоком, а цього допустити не можна. Бо, як і евакуйовані цивільні громадяни, військові потребують допомоги тут і зараз. І ми маємо до цього готуватися.
– Ми – це той самий трикутник «влада-громадськість-бізнес»?
– Так, плюс міжнародна підтримка. Проєкт підготовлений ГО «Лабораторія військово-політичних досліджень та реконструкції» спільно з фахівцями департаменту Культури, туризму, національностей і релігій ЗОДА. До речі, над військовою тематикою ми працюємо з 2014-го: разом з науковцями ЗНУ робили проєкт «Усна історія російсько-української війни», випустили п’ять томів спогадів. І в рамках теперішнього проєкту цей елемент – увічнення й героїзації українських захисників і захисниць – зберігається. Ми спілкуємося з хлопцями та дівчатами, які були на різних напрямках, слухаємо й записуємо їхні розповіді. І я бачу, що коли вони діляться спогадами, їм стає трішки легше. А як історик скажу, що дуже важливо зберегти цю окопну солдатську правду.
Тож, першими партнерами громадських діячів «Лабораторії військово-політичних досліджень та реконструкції» стали представники департаменту. Друга складова – литовська сторона, яка допомогла у багатьох сенсах.
Свого часу до «Козак-палацу» приїжджали представники багатьох міжнародних організацій, які надавали велику гуманітарну допомогу цивільним. Але коли мова заходила зробити щось для військових, вони казали, що військовим не допомагають, і це принципово. Тоді ми почали шукати, хто зможе це зробити. Друзі з Міністерства молоді і спорту України підказали, що є така організація – ІСАР-Єднання, яка займається проєктами.
Ми почали тісно спілкуватися, і тамтешні фахівці познайомили нас з литовцями. Це «Центральне агентство управління проєктами» з Вільнюса (СPVА), що має право відбирати на конкурсній основі проєкти, які фінансує Єврокомісія, і Фундація «Відкрита Литва». Фундація — це громадська організація, до якої входять і громадяни Литви, і українці. Вони дуже підтримали наших переселенців, а зараз допомагають нам в комунікаціях з Європою. Фахівці СPVА познайомилися з нашим проєктом і погодилися, що він потрібний. Рік ми його виписували, узгоджували, покращували. До співавторства долучилися і литовські громадські діячі, і данські ветерани, так вийшов міжнародний проєкт «Блокпост».
– Які терміни реалізації проєкту «Блокпост» і яке він матиме охоплення?
– Проєкт розрахований на рік. На даний момент кількість ветеранів невелика, ми плануємо поспілкуватися і надати допомогу до півтори тисячі ветеранам і ветеранкам та членам їхніх родин. Та ми розуміємо, що ця кількість зростатиме. Тому наш пілот розрахований на продовження в межах України – у Києві, Львові, Черкаській та Одеській областях.
Окрім цього, у нас на меті навчання охочих супроводжувати ветеранів – волонтерів-менторів або наставників. А також тих, хто надає допомогу в громадах. І ми надаватимемо інформацію для загальнодержавних програм підтримки, щоб їх коригували на основі практики, польового досвіду. Бо одна справа, коли щось виписується в законі, а потім виявляється, що цей закон не працює, бо не врахований прикладний бік його застосування. Тому ми будемо намагатися сприяти покращенню загальнодержавної політики. З оглядку на те, хто наші партнери, ми сподіваємося знайти спільну мову і з Міністерством ветеранів, і з Мінкультом, і з Мінмолоді – і з ними ж ми будемо працювати по всій Україні.
– Які послуги надаватимуться у «Блокпості»?
– Реабілітаційний простір складається з кількох великих напрямків:
- Правова допомога
- Психологічна допомога
- Допомога з працевлаштування і створення власного бізнесу (business-school)
- Робота з підлітками з родин військовослужбовців – арттерапія «Мистецька зброя України»
- Робота з малечею-дошкільнятами, а також з молодими родинами військових щодо відповідального батьківства в межах програми «Алярмик». Тут, зокрема, допомогатимемо жінкам-захисницям психологічно підготуватися до того, щоб стати матусями.
Наша головна мета: не дати ветеранам залишитися зі своїми проблемами наодинці. Як кажуть наші данські партнери, не дозволити, щоб вони закрили штори й сиділи без світла надії і розуміння, як жити далі. А також допомогти зберегти родину. В молодості і так є проблеми, а коли ще накочуються наслідки ПТСР, це може призвести до руйнації сімейних стосунків. Сподіваюся, ми допоможемо багато родин зберегти.
Ми також будемо спілкуватися з бенефіціарами, чи у правильному напрямку йдемо. Практика показує, що треба не робити одне й те саме, а постійно запитувати, чи правильно ми це робимо, чи відповідають наші пропозиції потребам.
– Як ветерани і ветеранки зможуть отримати інформацію про роботу та послуги «Блокпосту»?
– Ми співпрацюватимемо з громадськими ветеранськими організаціями і надаватимемо координати, так би мовити, з рук в руки. Аби надавати послуги саме тим, хто їх потребує, зберегти їхню конфіденційність, і не наражати людей і простір на небезпеку.
Інформацію ж про послуги розміщуємо на сторінці «Лабораторії військово-політичних досліджень та реконструкції» у соцмережі Фейсбук. Тобто головний принцип: абсолютна публічність послуги та її надавачів – і максимальне збереження таємниці про людину, яка звернулася до нас по допомогу.
Про конкретну діяльність «Блокпосту» за різними напрямками «МИГ» розповість у подальших спецвипусках.
Розмовляла Ганна ЧУПРИНА, фото авторки