День 20 серпня. Пам’ятні дати та події

Про те, аби заснувати заповідник біля могили Тараса Шевченка, почали говорити ще з 1923 року.

Тоді відомий геолог, академік Володимир Резніченко підготував кілька доповідних листів до уряду, Ради народних комісарів України з пропозицією організувати на Чернечій Горі національний парк на зразок північноамериканських національних парків. Зрештою, 20 серпня 1925 року вийшла постанова, якою був заснований заповідник біля могили Шевченка. Відтоді заповідник кілька разів змінював назву, але діяв практично безперервно.

Шевченківський національний заповідник об’єднує території історико-культурного та природно-заповідного фонду загальною площею 45 га.

На його території знаходяться пам’ятки археології, архітектури, історії, мистецтва та природи: Могила Тараса Шевченка (1939); Державний музей Шевченка (1933-1937, 1939); могила Івана Ядловського, довголітнього хранителя Шевченкового меморіалу; багатошарове поселення Пилипенкова гора.

***

Сьогодні національне свято Естонії – День відновлення незалежності. Естонська Республіка була заснована 24 лютого 1918 року, у 1940 році країна була окупована і анексована Радянським Союзом в результаті підписання німецько-радянського Пакту про ненапад (Пакту Молотова-Ріббентропа).

Рух за незалежність в Естонії почався у 1987 році.

У листопаді 1988 року Верховна Рада Естонії прийняла 254 голосами проти 7 Декларацію про суверенітет Естонської РСР. У березні 1990 року Верховна Рада Естонії проголосила початок переходу до повної незалежності і 8 травня 1990 року було проголошено Естонську Республіку.

3 березня 1991 року відбувся референдум, на якому населення республіки проголосувало за державну самостійність і незалежність Естонії. 20 серпня 1991 року Верховна Рада Естонської РСР ухвалила резолюцію про вихід республіки із складу СРСР і відновлення національної незалежності Естонії.

У 2004 році Естонія стала членом ЄС та НАТО.

ПОДІЇ ДНЯ:

Цього дня у 1896 році Києві відбулось освячення собору Св. Володимира.

Нині собор Св. Володимира – одна з архітектурних перлин Києва, а також один із центрів духовного оновлення сучасної України. Будівництво храму розпочалось у 1862 році, а завершилося через 20 років, у 1882.

Після того понад десятиліття велися оздоблювальні роботи. Його розписували провідні художники тогочасної імперії: українські – Врубель, Пимоненко, Замирайло, Костенко; російські – Васнецов, Нестеров, польські – Сведомський, Котарбінський. Керував роботами професор Прахов.

Собор побудовано у руському неовізантійському стилі, початковий проект розробили архітектори Іван Штром і Павло Спарро; згодом його переробив архітектор Олександр Беретті. Храм будувався на громадські пожертви.

У Володимирському соборі зберігаються мощі Великомучениці Варвари, а також мощі Святителя Макарія.

У 1992 році, після утворення Української Православної церкви Київського Патріархату храм став Патріаршим кафедральним собором цієї конфесії.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

Омелян Ковч (1884-1944), греко-католицький священик, капелан УГА, праведник України, блаженний священомученик.

Омелян Ковч походив із родини священика. Навчався в Львівській гімназії та римській Колегії святих Сергія і Вакха.

Капеланом Української Галицької армії він потрапив у радянський полон, звідки втік. Пізніше був ув’язнений поляками.

Після звільнення майже 20 років душпастирював у Перемишлянах. Під час німецької окупації Галичини рятував євреїв – хрестив їх і видавав метрики про хрещення (всього більше 600, за деякими даними – до 2000 осіб).

Отця Омеляна заарештували наприкінці 1942 року. Незабаром його вивезли до концтабору «Майданек». Але й тут отець сповняв свої священичі обов’язки – сповідав і причащав в’язнів.

Після Різдва 1944 року о. Омелян важко захворів, а 25 березня 1944 року його не стало. У червні 2001 року під час візиту в Україну Папи Римського Івана Павла ІІ Омеляна Ковча було проголошено блаженним Католицької Церкви, згодом – покровителем священиків Української Греко-Католицької Церкви.

***

Тарас Мельничук (1938-1995), поет.

Працював у редакціях газет Прикарпаття і Буковини, лісорубом у Комі АРСР, шахтарем на Донбасі, будував Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат, теслював у Красноярському краї, був слюсарем-машиністом на Одеській залізниці.

У 1972 році був безпідставно репресований, згодом за ним встановили адміністративний нагляд, позбавили роботи.

Видав декілька поетичних збірок: «Із-за грат», «Князь роси» (Державна премія України ім. Т. Шевченка, 1992 р.), «Строфи із Голгофи». У своїх поезіях розгортає власне тлумачення пракоренів українського народу, його історичного буття й духовного космосу.

***

Омелян Нижанківський (1895-1973), органіст і композитор. Вважається автором музики Маршу українських націоналістів «Зродились ми високої години…»

Народився у Рогатині (нині – Івано-Франківська область) в сім’ї священика УГКЦ. Навчався у Музичній Академії Відня.

Професор філії Лондонської консерваторії у Каїрі (Єгипет), потім – професор класів фортепіано та органа у Берні (Швейцарія).

Достеменних відомостей про те, що саме він написав музику Маршу українських націоналістів, який 1932 року був затверджений як гімн ОУН, – немає, але це найпоширеніша версія авторства цього твору.

На основі цього гімну було створено новий Марш української армії, що був уперше представлений 13 березня 2017 року в Києво-Могилянські Академії, напередодні Дня українського добровольця.

***

Наталія Ленгауєр (1908-1997), лікар, реорганізаторка швидкої допомоги у Києві та Україні.

Народилась в селищі Кефалівці (нині місто Долинська Кіровоградської області). Її батько походив з роду німецьких колоністів, які переселилися на південні землі Російської імперії за часів Катерини II.

Наталія почала працювати на Київській центральній станції швидкої допомоги лікарем у 1946 році, а з 1948 року вже очолювала її, пропрацювавши на цій посаді до 1975 року. Це були роки стрімкого розвитку станції.

Ленгауер домоглася запровадження спеціалізованих бригад швидкої допомоги – психіатричної, неврологічної, токсикологічної, протишокової, гематологічної, дитячої реанімаційної.

Завдяки її енергії та наполегливості , починаючи з 50-х років, у віддалених районах та на околицях столиці активно створюються підстанції “швидкої”.

Ленгауер вперше в СРСР організувала спеціалізовану тромбоемболічну бригаду, що виїжджала на гострі інфаркти.

Кількість таких бригад постійно збільшувалась, у 1985 їх налічувалося уже 14. Справа у тім, що на той час спеціалізованих відділень для лікування гострого інфаркту міокарда в лікарнях не існувало, тому основний удар у порятунку таких пацієнтів брала на себе “швидка”.

1967 року на базі Київської станції швидкої медичної допомоги проходить 4-й Міжнародний Конгрес з питань швидкої медичної допомоги. Станцію двічі відвідує Генеральний секретар ВООЗ.

***

Валерій Шевчук (1939), письменник, майстер витонченої інтелектуальної прози, інтерпретатор українського літературного бароко. Культуролог і літературознавець.

Валерій Шевчук народився у родині шевця в Житомирі. Закінчив історико-філософський факультет Київського університету. Після вишу Шевчука працював у Житомирі власним кореспондентом газети «Молода гвардія», згодом – у науково-методичному відділі музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі.

1967 року вийшла книжка «Серед тижня» і Валерій Шевчук став членом Спілки письменників України.

Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, але у сімдесяті роки твори письменника майже не друкували.

Прорив стався у вісімдесяті, книги Шевчука швидко стали культовими, їх передавали з рук до рук. Зокрема, це роман-притча за мотивами літературної пам’ятки часів Київської Русі «Печерського патерика» – «На полі смиренному» (1983); медитативний роман-балада «Дім на горі» (1983); філософсько-історичний роман «Три листки за вікном» (1986) та інші.

Валерій Шевчук є автором понад 60 повістей і романів і близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури.

***

Віктор Кордун (1946-2005), поет. Один із найяскравіших представників Київської школи поезії.

Народився в Житомирської області. Вчився в Київському університеті імені Тараса Шевченка, з якого був виключений, потрапивши до списку політично неблагонадійних. Згодом закінчив Київський інститут театрального мистецтва.

Разом із поетами Василем Голобородьком, Василем Рубаном, Миколою Воробйовим та іншими започаткував і теоретично обґрунтував так звану Київську школу поезії.

Дебютував 1967 року на сторінках «Літературної України», після чого відразу ж був заборонений до друку. Знову публікуватися Віктор Кордун зміг аж на початку 1980-х років. У 1990-х роках працював головним редактором літературного журналу «Світо-Вид».

***

Тарас Чухліб (1966), історик, дослідник історії України, Польщі і Туреччини доби Козачини, геополітичного розвитку східної Європи.

Народився в Київській області. Закінчив історичний факультет НПУ імені М. П. Драгоманова, стажувався у Варшавському університеті. Закінчив Міжнародну школу гуманітарних досліджень країн Центральної та Центрально-Східної Європи (Польща).

Захистив кандидатську дисертацію на тему «Правобережна Україна у сфері геополітичних інтересів країн Східної та Південно-Східної Європи» (1995), а також докторську дисертацію «Український гетьманат у протистоянні держав Європи з Османською імперією» (2008).

Наукові інтереси Чухліба охоплюють історію міжнародних відносин, дипломатію, зовнішню політику України і Східної Європи у XVI–XVIII століттях, історію козацтва та шляхти, біографістику, музеєзнавство, проблеми відтворення національної пам’яті та збереження культурних цінностей.

Автор 5-ти монографій та близько десятка науково-популярних книг.