Є віхи, які запам’ятовуютсья назавжди, скільки б після них не сплинуло часу. Однією з них став фестиваль сучасної пісні та популярної музики “Червона рута”, який з 9 по 18 серпня 1991 року нуртував у Запоріжжі. Це була непересічна подія для нашого міста. У конкурсі змагалися сотні талановитих артистів з усієї України, які згодом стали зірками естради.
Спогадами про «Червону руту-91» у прес-центрі «Журналіст» поділилися учасники фестивалю і журналісти, які висвітлювали фестивальні події в ЗМІ.
Висвітлювати гурти, пізнавати особистість
“Можна, звичайно, сказати, що тоді була молодість, але за усі 40 років моєї активної журналістської діяльності не пригадає події яскравішої, – згадує відома запорізька журналістка і літераторка, голова Запорізької обласної організації Національної Спілки журналістів України Наталія Кузьменко. – Програма фестивалю була насичена різноманітними заходами: творчі зустрічі, кінопокази, виступи поетів-авангардистів, книжкові виставки-ярмарки, наукові диспути, концерти артистів діаспори, прес-конференції, інтерв’ю, презентації, виставки народних майстрів, українські обряди, «нічні кав’ярні», молебінь за Україну… Це відкривало нам українську Україну.
Тоді газети приділяли не надто багато уваги цій події. Виняток склали «Запорозька Січ» і «Наш город», у якому я працювала. Кістяк команди фестивального прес-центру, який був ще й координатором численних подій, склали Володимир Міклашевський, Інга Естеркіна, Тетяна Овсяннікова.
Відкриття та закриття фестивалю, конкурсні змагання відбувалися на трьох майданчиках – у палаці спорту «Юність», на стадіоні «Металург» та в палаці культури «Октябрьский» [нинішній ПК «Дніпроспесталь»].
Головним завданням було не тільки висвітлити виступи гуртів, що з’їхалися до Запоріжжя, а й показати особистостей. Тоді ми тільки починали пізнавати українську музику. Намагалися «засвітити» і запорізькі гурти, для яких «Червона Рута» стала трампліном до широкої публіки, і, звичайно, розповісти про вже відомі групи, такі як «Мертвий півень», «Брати Гадюкіни», «Плач Єремії»… Спілкувалися вдень і вночі, і кожного дня у газеті «Наш город» цілі шпальти відводилися під матеріали з фестивалю. І коли «Червона Рута» завершилася, статті з’являлися ще кілька тижнів…
Українська естрада і популярна пісня стали ще одним кроком до Незалежності України»”.
Пісня «Вставай, Україно!» як провісник незалежності
На зустрічі у прес-центрі своїми спогадами поділився і призер фестивалю, нині відомий композитор, співак, заслужений артист естрадного мистецтва журналіст Анатолій Сердюк. Пан Анатолій розповів, що наприкінці 80-х він лише починав ставати українцем, до одномоментно усвідомити свої корені радянській людині було складно. На нього вплинула перебудова, і він повірив в майбутнє України.
У січні 1991 року він побачив у газеті «Літературна Україна» сторінку, яка була присвячена тогочасній українській поезії, і найбільшу увагу Анатолія Сердюка привернув вірш Дмитра Павличка «Вставай, Україно!». Його енергетика так надихнула композитора, що музика з’вилася майже одразу, і він досі вважає цю пісню першою професійною роботою.
На початку літа на Хортиці «Вставай, Україно!» записало запорізьке телебачення. Та справжній тріумф Анатолія Сердюка чекав на «Червоній Руті».
“На стадіоні “Металург” панував піднесений настрій: лунали веселі й патріотичні пісні, майоріли жовто-блакитні прапори, танцювала молодь, здіймалися феєрверки. Завершувала концерт переможців моя пісня “Вставай, Україно!”. Зміст її був актуальний: “Вставай, Україно, вставай! Виходь на дорогу свободи, де грає широкий Дунай, де ждуть європейські народи!”. А слова: “Вставай та кайдани порви, ти не рабиня Москви й рабою не будеш нікому”, – провокували гостру й неоднозначну реакцію в слухачів, які змушені були вибирати, з ким вони – з Москвою чи з Україною”, – згадує Анатолій Сердюк.
Наступного дня, 19 серпня, у Москві стався переворот, на вулицях з’явилися танки, президента Горбачова було усунуто від влади. Першу реакцію на ГКЧП українські депутати висловили таки тут, у Запоріжжі, за кілька годин уже в столиці вони рішуче виступили із заявами не визнавати рішення ГКЧП про надзвичайний стан, а за п’ять днів саме ці політики проголосили в столиці Незалежність України.
“Феєрверк з гармат??? – Ну… Хай стріляють!”
…Присутні на зустрічі у прес-центрі журналісти згадували також, які потужні театралізовані дійства на відкритті та закритті фестивалю створив головний режисер Василь Вовкун, чиїм помічником був знаний нині актор Юрій Горбунов. І як вмовляли тодішнього заступника міського голови Запоріжжя Павла Михайлика, який допомагав в організації проведення «Червоної рути», влаштувати феєрверк.
Це сьогодні феєрверками вже нікого не здивуєш, а приватні особи запускають їх мало не щодня. А тоді салюти проводилися лише у столицях двічі на рік 2 на 9 травня і на 7 листопада. Про існування китайської піротехніки радянські люди ще й не здогадувалися. Для феєрверку з військової частини на бульварі Гвардійському потрібно було викотити невеличку гармату. Влада спочатку заборонила цю «примху», але підключилися народні депутати і запорізькі посадовці врешті махнули рукою: “Ну, хай стріляють”.
Запорізький фотокореспондент Володимир Шеремет пригадав, що зйомка феєрверку велася з кількох ракурсів, бо табло з написом «Червона Рута-91» і салют разом в об’єктив ніяк не потрапляли – гармати стріляли в інший бік. Врешті йому довелося «змонтувати» два кадри в один, аби читачі отримали про святкову подію найкраще уявлення.
Стартовий майданчик дл запорізьких гуртів
«Червона рута» 1991 року стала стартовим майданчиком для багатьох запорізьких гуртів, авторів і виконавців, які пізніше заявили про себе на наступних фестивалях. Серед них – групи «Крапка», «Спідвей», «Banderstadt» та інші.
Керівник Музею історії музичних інструментів Денис Васильєв [переможець «Червоної Рути-2017» у жанрі «Автентичний фольклор] розповів, що музейники наразі досліджують, хто із запорізьких гуртів представляв свою творчість на фестивалі 30 років тому, чи збереглися записи, що залишилося з пам’яток. Зокрема, співорганізаторка першої «Червоної рути» у Чернівцях [1989 рік] Ганна Бурлак передала нещодавно до музею оригінальний значок та глиняний медальйон фестивалю.
Багато після того було «Червоних рут», з’явилися й інші потужні музичні фестивалі, але чернівецька «Червона рута» 1989 року та запорізька 1991 стали знаковими. Вони показали, як навіть за радянських часів можна було робити мистецькі події національного рівня, сповнені сенсами майбутнього.
Ганна ЧУПРИНА, фото Сергія ТОМКА та з архіву Анатолія СЕРДЮКА
