“Я народився на Кічкасі…” – так почав розмову із публікою Ілля Разумейко, який разом із своїм другом та співавтором Романом Григорівим вже десять років працюють у жанрі нової опери.
“Коли земля дарує щедрий урожай – треба чекати на велику війну. Коли висихають моря, річки змінюють свої річища, а ліси стають непридатними до життя через радіацію – імперія скоро впаде. Коли наступає кінець світу – земля та небо зливаються в єдине ціле. Так Гая, Гея, Терра, Мага, Мати Гая промовляє до нас”, – маємо для розуміння ось такий опис опери GAIA-24, створеного лабораторією Opera aperta, яку в межах фестивалю «Дім Áктора. Дихання» побачило зачароване подією Запоріжжя.
Музику, лібрето, режисуру, драматургію, сценографію створили композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко.
Три відеоновели, які виникли на великому екрані, поєднали дію на сцені з нашою стражденною запорізькою територією. Тож, “намагалися робити оперу про Каховське водосховище, а вийшло про всю землю…” – сказав Ілля.
Розповів про зйомки у водах Дніпра, про родину, яка тримається за рідну землю. Про Кам’янське та Вищетарасівку, які розділила лінія фронту, про Біленьке, де й нині живуть рідні [мама – неймовірно талановита художниця, випускниця Київського художньо-промислового технікуму. Нині це Академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, яка також нещодавно постраждала від сучасних російських варварів].
Під час зйомок натури артисти театральної спільноти Opera aperta жили на Осипенківському, – розповів Ілля.
“Рома ходив по району та намагався українізувати населення”, – посміхнувся, розповідаючи Ілля. Саме Роман, івано-франківець за походженням й душею, й привів до повного занурення до мови свого друга та співавтора.
Разом, у складі квінтету, Ілля та Роман зіграли своєрідну увертюру опери.
Попереджаючи про спецефекти постановки, Ілля зауважив, що йому сказали, що на стробоскопічні та шумові ефекти можна не зважати: загартоване обстрілами Запоріжжя “можна не жаліть…”
Про це також говорив композитор, який виріс у Запоріжжі, отримав першу музичну освіту [доклавши до неї київську та віденську вищі].
І почалося видовище, яке навесні 2024 року бачив Київ, а згодом – фестивалі у Роттердамі, Відні та Берліні…
А від показу опери 18 жовтня говорити про неї все Запоріжжя – від Кічкасу до Осипенківського.
Враження, отримані запоріжцями, мабуть, будуть обговорюватися ще довго. Здається, що й наші театри можуть використати ідею більшої відкритості, нових форм…
А сьогодні поспішаємо на лекцію від Іллі Разумейка, яка, сподіваємось, зробить більш зрозумілим побачене та почуте.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
