Для воїна з позивним Коловрат військова служба почалася задовго до повномасштабного вторгнення – ще у 2016 році.
Сьогодні він – командир батальйону управління 118 окремої механізованої бригади та відповідає за один із ключових елементів сучасної війни – зв’язок.
Як розповіли у 118 ОМБр, шлях Коловрата до війська сформували любов до історії України, козацький гарт, переконання у необхідності сильної та незалежної держави та усвідомлення того, що осторонь війни залишитися не вдасться.
«Коли в країні війна, ти або у війську, або працюєш для війська»
До лав ЗСУ Коловрат долучився десять років тому. Гібридна агресія росії, руйнування українського бізнесу та власне переконання, що кожен має робити свій внесок у захист держави, стали вирішальними у його виборі.
Важливу роль відіграло й захоплення історією українського козацтва та національною політичною думкою.
Він був переконаний: якщо людина хоче змінити країну, вона має брати в цьому безпосередню участь.
– Коли в країні війна, ти або у війську, або працюєш для війська. Відсидітися ні в кого не вийде. Саме тому, коли у 2022 році почалося широкомасштабне вторгнення, у мене навіть не поставало питання, чи йти – я вже був у цій боротьбі, – розповідає Коловрат.
Від старих систем до цифрової війни
Коловрат має цивільну освіту у сфері захисту інформації та є офіцером запасу. Тож після вступу на військову службу його професійний шлях закономірно став пов’язаний із військами зв’язку.
Свою роботу військовослужбовці зв’язку часто виконують непомітно для тих, хто перебуває далеко від передової. Але саме від стабільного зв’язку залежить ефективність управління військами.
За роки повномасштабної війни зв’язок у війську кардинально змінився. Цифрові технології, безпілотники та сучасні системи управління стали невід’ємною частиною бойових дій.
За словами Коловрата, зв’язківець має постійно навчатися, адже технології розвиваються надзвичайно швидко:
– До прикладу, ми вже застали впровадження системи Starlink, як важливої складової управління військами. Та й інші системи зв’язку продовжують постійно розвиватися. Тому у нашій військовій справі неможливо користуватися лише знаннями, набутими десять років тому.
Але, крім знань, професійних навичок, тут потрібен і характер, готовність працювати у складних та небезпечних умовах. Бо часто звʼязківцям необхідно бути в кілзоні – одразу за переднім краєм, де постійно дуже багато загроз.
Командир, який показує приклад
Коловрат – командир, який не керує виключно зі свого командного пункту. Усі бійці підрозділу знають, що він особисто виїжджав на нульові позиції, налаштовував обладнання та піднімався на височенні вежі зв’язку під прицільним вогнем противника.
– На землі під час обстрілу чи прильоту КАБів ти ще можеш знайти укриття, бліндаж, використати рельєф. А на висоті вежі – це особливий екстрим. Ти розумієш, що спуститися із висоти у 40-50 метрів вже не встигнеш, лише сподіваєшся, що летить не по тобі.
Коловрат переконаний: командир не може вимагати від підлеглих того, чого сам ніколи не робив.
На його думку, такий підхід особливо важливий для бійців, які до мобілізації не мали військового досвіду.
– Коли я ставлю завдання, бійці знають: його виконати цілком реально, бо командир сам це неодноразово робив, – зазначає військовий.
Одним із випробувань для підрозділу стала ситуація, коли під час переміщення було пошкоджено один із автомобілів. Попри небезпеку, військовослужбовці почали рятувати важливе обладнання.
Для командира це стало показником згуртованості підрозділу.
– Для мене найважливішим було зберегти їхні життя, а для них – виконати завдання. Тоді я остаточно зрозумів: із такими людьми можна воювати і перемагати. Тепер розумію: мені пощастило потрапити у 118 ОМБр, де знайшов справжніх братів, – каже військовий.
Заради дітей, побратимів і майбутнього України
Сьогодні серед головних завдань Коловрата – планування роботи батальйону, забезпечення підрозділу необхідними ресурсами та підтримка бойового духу військовослужбовців.
Водночас він не приховує: виснаження та втома бувають і в нього. У такі моменти допомагає пам’ять про те, заради чого триває боротьба.
– Мій головний стимул – моя дитина, заради якої я роблю все, щоб вона ніколи не дізналася, що таке війна. І мої побратими, яких я не можу підвести. Ну і, звісно, мрія про велику, незалежну, соборну Україну, – говорить Коловрат.
Військовий мріє про день, коли зможе сидіти поруч із дітьми та онуками й розповідати їм уже не про війну, а про перемогу України. Як і ким вона здобувалася. Бо не маємо права забути жодного героя, якого вбила росія.
