24 грудня річниця відходу з життя прекрасного футболіста, легендарного для запорізького футболу тренера Ігоря Олександровича Надєїна.
Під час перебування гравцем він залишив помітний слід в історії футболу Молдови та команд сусідньої, Дніпропетровської області. А вже як тренер зробив свій вагомий внесок в історію запорізьких “Металурга” і “Торпедо”.
До вашої уваги короткий нарис про Ігоря Олександровича Надєїна авторства журналіста Юрія Лісового:
“Найуспішніший і найзнаковіший тренер в історії запорізького футболу Ігор Олександрович Надєїн пішов з життя 24 грудня 2014 року. Пішов за трагічних, дивних і досі не з’ясованих обставин.
3 грудня 2016 року на занедбаному, віддаленому сільському цвинтарі [інакше й не назвеш Кушугумський міський цвинтар], виріс красень-пам’ятник видатному Гравцеві і Тренеру.
Багато що згадалося мені того похмурого непогожого похмурого дня, коли в зловісних сутінках, що наповнювалися, ми дивилися одна на одну, а дрібні сніжинки, осідаючи на обличчі, моментально перетворювалися на сльози, яких, утім, і так вистачало на моїх щоках. Ми прокрокували, проїздили, пролітали разом тисячі важких, підступних, звивистих футбольних кілометрів…
15 квітня 1991 року. Кишинів. Республіканський стадіон. Місцевий “Ністру” в турнірі команд першої ліги чемпіонату СРСР приймає наш “Металург”, що рветься на всіх парах у вищу лігу. Я сиджу в тісній радіорубці в оточенні молдавських колег. Диктор представляє запорожців, звучить прізвище головного тренера запорожців – і стадіон вибухає гучним, одностайним криком.
Поруч захлинається від захвату молдавський радіокоментатор: “Ігор Надєїн демонстрязе о мааре дриблінг…”, – що футбольною молдавською мовою означало: Надєїн був королем витонченого дриблінгу, тонкого пасу, забійних ударів.
Багаторічного капітана “Ністру” обожнювала вся молдавська торсида, настільки оригінальним, самобутнім і неповторним він був на полі.
Найвлучніший півзахисник першої ліги радянського футболу, забивши 68 м’ячів, став автором вічного рекорду результативності. І тренер із нього вийшов від Бога.
17-річним худеньким хлопчиною він виїхав із рідної Тули в далекий Кишинів, де йому судилося стати ідолом місцевих уболівальників.
Із 12-ти сезонів у “Ністру” він десять років носив капітанську пов’язку – ще один унікальний рекорд. Потім беззмінним капітаном був і в нікопольському “Колосі”.
Багатообіцяюче почалася його тренерська кар’єра. У парі з Євгеном Кучеревським вони привели до золотих медалей чемпіонату СРСР дубль “Дніпра”.
Тоді, в 90-ті роки минулого століття, багато хто з подивом поставився до його рішення очолити запорізький “Металург”, який потерпав від лиха в першій лізі.
Але команда, завдяки новому головному, вистояла, наступного сезону зміцніла і змужніла, а ще за рік подарувала Запоріжжю довгоочікувану вищу лігу чемпіонату СРСР, де вона обігравала всіх грандів радянського футболу.
Потім у роки незалежного українського футболу Надєїн, працюючи з “Торпедо” і “Кривбасом”, перемагав в очних дуелях усіх іменитих – Лобановського, Сабо, Яремченка, Маркевича, Буряка, Конькова, Скалу…
Він двічі реанімував криворізький “Кривбас”, а провінційне “Торпедо” перетворив на міцного середняка, грозу авторитетів.
Вінцем блискучої кар’єри Ігоря Олександровича стало потрапляння до десятки найкращих тренерів світу у віці до 50-ти років [опитування організувала міжнародна федерація футбольної історії та статистики за допомогою провідних спортивних видань Європи].
А потім настали моторошні, безпросвітні часи незатребуваності. Він не зміг без головної справи свого життя – без смаку перемог і поразок, без реву захоплених трибун, без обожнювання прихильників, без щоденного напруження, без Великого Футболу, видатним майстром якого він був.
На могильній плиті викарбувані слова: “Любив футбол красивий, розумний, вільний”. Це й було його тренерське кредо, що вирізняло з-поміж інших.
Гроші на пам’ятник пожертвував його друг і колега Мирон Богданович Маркевич.
Біографічна довідка: НАДЕЇН Ігор Олександрович (03. 03. 1948, м. Тула, РФ – 25. 12. 2014, Запоріжжя) – футболіст (півзахисник, нападник), тренер.
Закінчив Кишинівський педагогічний інститут (1971), Вищу школу тренерів у Москві (1986). Грав за команди “Металург” (Тула, 1966-67), “Молдова” (1968-71), “Ністру” (1972-77; обидві – Кишинів), “Колос” (м. Нікополь Дніпр. обл., 1978-80; 1983 – тренер), “Дніпро” (Дніпропетровськ, нині Дніпро, 1980-81; 1987 – тренер).
Заслужений тренер України (2003).
Працював головним тренером команд “Металург” (Запоріжжя, 1988-92, 2002; спорт. дир. – 2002-04), “Кривбас” (м. Кривий Ріг Дніпр. обл., 1993, 2002), “Торпедо” (Запоріжжя, 1993-97, 2001), “Конструкторул” (Кишинів, 1998-99), СДЮШОР “Металург” (Запоріжжя, 2001), “Металург-2” (Запоріжжя, 2002), “Геліос” (Харків, 2000-04, 2007), “Житичі” (Житомир, 2005-06). Сайт “Запоріжжя футбольне”.