Цього тижня, у День Прапора, на прес-конференції у Запорізькому відділенні Спілки журналістів України, відбулась святкова презентація декількох творчих проєктів.
Захід розпочався прем`єрою пісні «Прапор України» на слова Віри Коваль з нового альбому «Боронимо рідний край». “…хай наш стяг надихає полки” – пролунало у виконанні відомого запорізького композитора та співака журналіста Анатолія Сердюка, який написав музику на слова, що пронизують часи нашої боротьби за незалежність.
Свій вірш «Мамини рушники» представив журналіст та письменник Пилип Юрик. Написаний ще у 1991-му, він звучав, як пісня, та як мотив вкладався у кольори та візерунки рушника, який цього дня презентували дівчата ГО «Запорізькі Берегині».
МАМИНІ РУШНИКИ
Небокраєм бігло сонце,
Утікаючи за дах.
Неня долю край віконця
Вишивала в рушниках
Злотом-шовком гаптувала
Пелюстки малих квіток,
Зелен-рутою вбирала
Голос лагідних пташок.
Все зливалося у чистий
Чарівний пейзаж один.
Та в барвінкове намисто
Додавала і полин.
Додавала, бо гіркою
Її доленька була,
Що могутньою рікою
Світлу юність понесла.
Гіркла пісня солов’їна,
Мліла голка у руках.
Спілі кетяги калини
Сумували в рушниках.
Саме цей вірш став прологом до основної теми зустрічі – презентації унікального вишитого рушника-пано, який створили майстрині, запорізькі берегині.
“Тут зібралися люди, які вносять посильний вклад в те, що відстояти свою незалежність, щоб Україна була вільною і щасливою, і щоб ми з вами жили під мирним небом, – сказала на зустрічі Валентина Манжура, відповідальний секретар Запорізької обласної організації НСЖУ. – Ми всі зібрались разом, щоб побачити красу, яку дівчата навишивали…”
Унікальний рушник, що має й довоєнну, й воєнну історію, презентувала журналістка Олена Шевчук, як пошуткували присутні – «гетьманша» ГО «Запорізькі берегині».
“В нашій організації працюють унікальні дівчата, унікальні панянки, – представила своїх колежанок Олена Шевчук. – Як-от, Люба Леонова, яка з 2013 року волонтер, їздить на передову, допомагає хлопцям. Дві наші панянки служать у ЗСУ. Це Ксенія Мороз, яка в мирний час вела безкоштовні курси вишивки, а зараз вона медсестра запорізького військового шпиталю, допомагає пораненим військовим, зустрічає їх там. І Тетяна Дем’янова разом із донькою за самого початку рашистської навали працює у госпіталі…
Всі наші дівчата, Людмила Гармаш, Олена Чубатенко, Лариса Середа, Ксенія Мороз – героїні, про кожну можна писати книжку.
Та маючи такий великий обсяг волонтерської роботи, маємо за мету збереження та відтворення українських традицій. Дівчата вишивали та вишивають, коли хто має час: передаючи роботу одна одній.
Зрозуміло, що роботу над рушником ми відклали з початку війни. Він лежав згорнутий у Ксенії… Та у березні я сказала дівчатам : треба продовжувати вишивати, бо коли ми закінчимо вишивати, ворог почне відходити від нашого Запорізького краю.
Ми його розгорнули і побачили по краях червоні плями. Неначе по контуру Запорізької області – і ми ніяк не змогли від цієї уявної крові позбавитись…
Та коли закінчили вишивати, ми разом придумали и разом вишили слова: «Над Запоріжжям сонце ВОЛІ сяє. Україна розквітає»”.
Авторка малюнку рушника Ксенія Мороз розповіла про символи і слова, вишиті і закодовані на ньому: червоно-чорне сонце, квітуча Хортиця, різнокольорові птахи – ідентичність та мова, традиції та Перемога, свобода та любов.
“Запорізьких символів у традиційній вишивці збереглось не так багато, тому свою реальність ми робимо самі, як захочемо, – сказала Ксенія, якій дуже пасує воєнна форма. – І вкладаємо у ці символи те, що захочемо. Головне, що було споконвіку, – квіти, щедрість природи, нероздільні з нашою культурою, з нашим щастям, добробутом – на нашому рушнику відображені.
Техніка, якою вишитий рушник – «колодочки»*, на Запоріжжі нехарактерна, але ми самі творці своєї долі. Вийшло прекрасно, тому сподіваємось, що техніка «колодочки» приживеться і на Запоріжжі”.
Рушник може стати символом, представницьким артефактом або непересічним експонатом музейної експозиції.
Та найголовніше – це оберіг нашого краю. Створений у важкі часи і надихаючий на перемогу.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
* Лічильна гладь, яку в народі ще називають «колодочками», найпоширеніша в Кіцманському районі Чернівецької області.
Тож, поріднимося.
