Підполковник Михайло Марченко, позивний Ворскла, загинув 2 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Офіцеру було 28 років.
Михайло народився в селі Довжик Сумської області. Закінчив Сумський кадетський корпус імені Івана Харитоненка та Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Був кадровим військовослужбовцем ЗСУ. Жив із родиною у Запоріжжі.
Офіцер служив у 55-й окремій артилерійській бригаді «Запорізька Січ». Брав участь в АТО/ООС на Донбасі з 2015 року. Завжди дбав про підлеглих, був надійним побратимом і впевненим командиром. З перших днів повномасштабного російського вторгнення підполковник Марченко разом із підрозділом продовжував боронити Україну від окупантів. Був командиром дивізіону.
«Міша був цілеспрямованим, надійним, хоробрим, при цьому дуже лагідним, веселим, турботливим. Він обожнював свою родину, так само як любив і свою роботу, і свою Батьківщину. Воював з 2015 року, врятував багато життів. В одній зі своїх останніх смс він написав, що зовсім за себе не хвилюється, а переживає за своїх підлеглих, щоб всі повернулися додому живі й здорові, інакше він не зможе дивитись в очі їхнім рідним. Міша майже весь час працював, але навіть на відстані встигав дарувати нам з донею своє тепло і ласку, робити нам приємні сюрпризи, що було відчуття ніби він завжди поруч. Він поспішав жити, зробити всі умови для комфортного життя своєї родини. З ним не було страшно, він міг вирішити будь-яку проблему за лічені хвилини. Він казав, що захищає не тільки свою родину й дитину, а й інших дітей, яких немає кому захистити. «Хто, як не ми» – його улюблена фраза, і, звісно ж: «Не сперечаємось, а ставимо крапку» – улюблена фраза всіх артилеристів», – розповіла дружина загиблого офіцера Анастасія.
За час служби підполковник Марченко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів. Посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали Героя у рідному селі. У Максима залишилися батьки, сестра, дружина і донька.
