Представляючи героя своєї публікації з позивним Лакі, у Запорізькій 110-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ зазначили, що влітку 2023 року, коли його і було тяжко поранено в бою, він виконував обов’язки техніка стрілецької роти та тимчасово виконував обов’язки заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення.
А далі побратими надали слово самому Лакі:
«Станом на 19 липня 2023 року, під час контрнаступу, в роті були втрати, було чимало поранених, контужених. Командир отримав наказ закріпитися на спостережному пункті (СП) в кінці посадки на північних підступах до села Приютне (Пологівський район Запорізької області, – МИГ). О 03 годині ночі я з двома побратимами висунувся на точку. З собою несли 12,7-мм кулемет ДШК, боєкомплект, провізію та воду. Йшли декілька кілометрів. Біля 05 годині прибули на місце. Поки дійшли, втомилися добряче. Я присів, аби трохи відпочити. Цей спостережний пункт – не бліндаж, не лінія окопів, а невеликий окоп, який хлопці змогли вирити під безперервним вогнем. Тому що ми наступали, а не сиділи у підготовленій лінії оборони. У полі зору ще була СП суміжників. Кути обстрілу у нас не перетиналися.
Чую гучний голос ротного: «У нас хтось є ще попереду?» Я відповів, що немає. «Всім до бою, у нас контакт!» – вигукнув він. Я визирнув і побачив, що на відстані біля 50 метрів в повний зріст на нас йдуть ворожі солдати. Здається, вони не розуміли, що ми є на цих позиціях. Ми почали насипати їм зі всієї зброї, що мали. Частина з них попадала від наших куль, частина відкотилася. Потім посунули на нас знову. І так декілька годин тривав бій. Я мав з собою 16 магазинів, заздалегідь підготувався, знав, що вони мені будуть треба. Автомат нагрівся так, що я ледве тримав його в руках. Поклав його на бруствер, аби не було опіків.
Після невдалих спроб пройти нас стрілецьким боєм, орки почали навалювати всім озброєнням, що мали: АГС, СПГ, два міномети різних калібрів та танк. Чергового пострілу я не чув, мабуть то був постріл від танку. Я був вдавлений в землю та присипаний землею з брустверу. Я побачив, що моя нога виглядає неприродньо, розгріб землю, в нозі була величезний отвір та кістка була перебита, наклав собі турнікет. Зробив це швидко, бо регулярно тренувався це робити. Потім допоміг ще одному пораненому. Хотів доповісти командиру по рації, але вона мовчала. Це мене трохи розлютило! Я поповз на сусідній СП, там бойовий медик також був поранений, в голову. Пізніше прийшла група для евакуації нас, яка 4 години виносила мене з позиції.
Вперше я побачив евакуаційний потяг. Там всі вагони обладнані, як лікарняні палати з медичними сестрами. Мене, як пораненого, такий потяг приємно вразив.
Мені ампутували ногу нижче коліна. Дев’ять місяців тривало лікування та реабілітація. Коли я повернувся, зі мною працював заступник з морально-психологічного забезпечення. Він запропонував мені перейти на посаду психолога, коли почув, що я маю цивільну психологічну освіту.
Я свідомо повернувся на службу, бо знаю, що можу бути потрібним та приносити користь країні!»
*
Фото: 110 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ
