В довоєнні часи Іван займався цілком мирною працею – обробляв трактором землю, а також тримав пасіку й качав мед (звідси і його позивний – Бджола). Однак із початком бойових дій у 2014 році пішов ЗСУ й потрапив у самохідний артилерійський дивізіон 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Після демобілізації повернувся до мирної праці, а в перші дні повномасштабного російського вторгнення знову пішов воювати в свій дивізіон, став навідником гусеничної самохідної гармати 2С1 «Гвоздика» – захищає запорізький край разом зі своєю бригадою.
– Я дуже добре пам’ятаю службу в зоні АТО, особливо, бої за Дебальцеве в січні й лютому 2015-го, – розповів Бджола, якого цитують побратими. – Той період був дуже гарячим – і для піхоти, і для нашого дивізіону. Стріляли так інтенсивно, що коли вранці нам завозили вантажівку снарядів, до вечора їх уже не було. Різниця між тодішніми й теперішніми бойовими діями насамперед у активному застосуванні дронів: зараз наш вогонь коригують із неба «пташки». Це дозволяє набагато прицільніше бити й економити боєкомплект. Піхотинці, котрих ми прикриваємо своїм вогнем, дякують, і це найкраща мотивація.
За час служби в зоні бойових дій Бджола отримав чимало нагород, однак ставиться до них спокійно, по-філософськи:
– Я вже й забув назви деяких нагород. Дома мене чекають мама, дружина й двоє дітей, тому найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося і я повернувся додому, зайнявся землеробством і своєю пасікою…
*
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова бригада
