Якщо мене хто-небудь запитає, а який він, твій Бердянськ? Я, задумавшись ненадовго, відповім: мій Бердянськ – це Берянськ після літа. Після метушні, галасу, гаму… після довгого літа, коли в місті при Азовському морі – з легкою, шовковою водою, настають особливі дні – між літм і осінню.
У такий час я люблю неспішно блукати Берядянськом, відкриваючи його для себе, і щоразу знаходячи в ньому щось нове, від чого перехоплює под’их. А потім, коли набридне блукати, повернутися на Набережну, запитати в тамтешнього бронзового хлопчика-рибалки, якого, напевно, знає весь світ, чи клює, після чого, дійшовши неспішно до найзнаменитішого на всьому азовському узбережжі сантехніка, вмоститися біля нього й роздивлятися разом із ним небеса, в яких тихою струною двенять спогади про літо, що минуло, – як спогади про перше кохання.
Після нашої премоги одна з моїх перших поїзидок визволеими від ворога територіми запорізького краю буде до Бердянська.
З ностальгією по Бердянську – з несніжного Запоріжжя,
Володимир ШАК
26 січня 2025 року
*
На фото – вересень 2020 року
