Попри виправдану нервовість нашого життя кожен прояв людяності надає настрою надовго. Бува, на цілий день. Бува, й більше!
Бо тепер разом із паном із Малої Токмачки, який разом із дружиною Ніною знайшов прихисток у Запоріжжі, ми чекаємо на врожай малини. І цей кущик на руїні старого зотлілого дерева – лише крихітна частинка його зусиль. Поруч на ділянці, яка довго була без ознак життя, зеленіють цибуля, часник та буяють барвами квіти.
А його дружина Ніна вишиває бісером ікони… Це її натхнення та порятунок. Бісер вона вивезла з рідного дому в Малій Токмачці, як і почату роботу. А весною цього року її закінчила. Має ще декілька ідей. 
А це три цуцики, яких я ранком побачила біля магазинчику на зупинці. І розмірковувала про їхню долю… Та недовго. Ввечері малих не було.
“Служити будуть, – сказала хазяйка магазину. – Забрали їх на підприємство. Добрі будуть охоронці”…
Фото Інеси АТАМАНЧУК
